У 1980-х роках інтерес до штучного інтелекту знову зріс. Цього разу Пентагон вбухав мільйони доларів у такі проекти, як “розумна військова машина”, що мала прорвати оборону противника, провести розвідку, врятувати американських солдатів і повернутися до штаб-квартири - і все це повністю самостійно. Уряд Японії з усією рішучістю підтримав амбітний проект Комп 'ютерні системи п’ятого покоління, організований потужним японським міністерством міжнародної торгівлі і промисловості. Метою цього проекту було, окрім іншого, створити комп’ютерну систему, яка б уміла розмовляти побутовою мовою, логічно мислити і навіть передбачати наші бажання - і все це до 1990-х років.
Прикро, але єдине, що зробила “розумна військова машина”, - то це заблукала. І проект Комп ’ютерні системи п ятого покоління, після всіх гучних заяв, тихо припинили без пояснень. Риторика знову значно перевершила дійсність. Фактично, у 1980-х роках у сфері штучного інтелекту були реальні досягнення, але через те, що поступ знову занадто “роздули”, за якийсь час інтерес знову охолов і для штучного інтелекту настала друга “зима”; фінансування знову припинилось, і розчаровані люди масово покидали цю сферу. Стало до болю очевидно, що чогось тут бракує.
У 1992 році дослідники штучного інтелекту мали змішані почуття, коли влаштували спеціальне святкування на честь фільму 2001, у якому комп’ютер із назвою HAL 9000 виходить з-під контролю і вбиває екіпаж космічного корабля. У цьому фільмі, який зняли 1968 року, передбачалось, що до 1992 року з’являться роботи, які вільно розмовлятимуть із будь-якою людиною на будь-яку тему, а також керуватимуть космічним кораблем. На жаль, було до болю очевидно, що найдосконаліші роботи не дотягують навіть до інтелекту комахи.
У 1997 році шаховий суперкомп’ютер компанії IBM під назвою Deep Blue зробив історичний прорив, переконливо вигравши у світового чемпіона з шахів Гаррі Каспарова. Deep Blue був дивом інженерії, він здійснював 11 мільярдів обчислень на секунду. Однак замість того, щоб відкрити шлях для досліджень штучного інтелекту й започаткувати нову епоху, Deep Blue зробив прямо протилежне. Він продемонстрував тільки примітивність розробок у сфері штучного інтелекту. Після недовгих роздумів багатьом стало очевидно, що Deep Blue не вміє думати. Він був неперевершений у шахах, але в тесті на IQ одержав би 0 балів. Після цієї перемоги з журналістами розмовляв тільки переможений Каспаров, оскільки Deep Blue взагалі не вмів розмовляти. Розробники штучного інтелекту почали неохоче визнавати, що сама лише обчислювальна потужність не дорівнює інтелекту. Розробник штучного інтелекту Річард Геклер сказав: “Сьогодні можна купити за 49 доларів шахові програми, що виграють навіть у чемпіонів світу, але ніхто не вважає їх розумними”.6
Однак закон Мура кожні вісімнадцять місяців дає нам нові покоління комп’ютерів - отже, рано чи пізно старий песимізм минулого покоління науковців поступово забудеться і йому на зміну прийде нове покоління талановитих ентузіастів, що відродять оптимізм і енергію у цій колись занедбаній сфері. За тридцять років від початку останньої “зими” в царині штучного інтелекту комп’ютери істотно вдосконалились, і нове покоління дослідників штучного інтелекту вже знову висловлює оптимістичні прогнози на майбутнє. Час штучного інтелекту нарешті настав, кажуть його прибічники. Цього разу це по- справжньому. Третя спроба напевно буде успішною. Але якщо вони мають рацію, то чи означає це, що люди незабаром стануть “застарілою моделлю”?
ЧИ МОЗОК - ЦЕ ЦИФРОВИЙ КОМП’ЮТЕР?
Одна фундаментальна проблема, як тепер розуміють математики, полягає в тому, що п’ятдесят років тому вони зробили фатальну помилку, вирішивши, що мозок аналогічний великому цифровому комп’ютеру. Сьогодні до болю очевидно, що це не так. Мозок - це не чіп Pentium, не операційна система Windows, не програмне забезпечення, не центральний процесор, не програмування й не підпрограми - все, що типове для сучасного цифрового комп’ютера. Насправді, архітектура цифрових комп’ютерів цілком відрізняється від архітектури мозку, який є
