повітря щохвилини. Аби змоделювати мозок людини, це все треба помножити на тисячу.
Це справді грандіозна задача. Цей гіпотетичний суперкомп’ютер мав би споживати мільярд ват електроенергії - приблизно стільки виробляє одна атомна електростанція. Цією електроенергією можна було б освітити ціле місто. Аби охолодити цей суперкомп’ютер, на нього треба було б спрямувати воду досить великої річки. А сам суперкомп’ютер зайняв би багато кварталів міста.
Дивовижно, але людський мозок споживає тільки 20 Вт енергії. Тепло, яке він виділяє, ледь помітне, однак він безумовно перевершує наші найпотужніші суперкомп’ютери. Щобільше, людський мозок - це найскладніший об’єкт, який створила Матінка Природа в цій частині галактики. Оскільки ми не знаходимо жодних слідів інших розумних форм життя в нашій Сонячній системі, це означає, що нам довелося б полетіти на відстань щонайменше 24 трильйони миль, до найближчої зірки - а то й далі - щоб знайти такий самий складний об’єкт, як той, що міститься всередині вашого черепа.
Ми могли б завершити зворотну розробку мозку за десять років, але тільки якби для цього створили інтенсивну програму, на кшталт Мангеттенського проекту, з багатомільярдним бюджетом. Однак у близькому майбутньому це навряд чи буде можливо з уваги на теперішню економічну ситуацію. Інтенсивні програми на кшталт проекту з розкодування геному людини, який коштував близько трьох мільярдів доларів, підтримувались урядом США з огляду на їхню очевидну користь для медицини й науки. Тим часом користь від зворотної розробки мозку не виявляється відразу, тому на це піде значно більше часу. Найімовірніше, що ми просуватимемося до цієї мети маленькими кроками, і нам може знадобитись багато десятиріч, щоб до кінця виконати цю грандіозну задачу.
Отже, комп’ютер, що імітує мозок, може з’явитися приблизно в середині сторіччя. І навіть після цього потрібно ще буде багато десятків років, аби опрацювати ті гори інформації, що з’являться в результаті цього проекту, й зіставити її з людським мозком. Ми танутимемо в цій інформації, не маючи відповідних засобів, щоб відділити полову від зерна.
РОЗБИРАННЯ МОЗКУ НА СКЛАДОВІ
А що ж із другим підходом - визначенням точного місця перебування кожного нейрона в мозку?
Цей підхід - теж грандіозна задача, що може зайняти багато десятиріч складних досліджень. Замість того, щоб використовувати суперкомп’ютери типу
Джеррі Рубін з Медичного інституту Товарда Г’юза, один із лідерів у цій сфері, вважає, що на створення докладної карти цілого мозку дрозофіли загалом піде двадцять років. “Я б сказав, що, впоравшись із цим, ми подолаємо одну п’яту шляху до розуміння людського мозку”, - підсумовує він.15 Рубін усвідомлює монументальність цього завдання. Людський мозок містить у мільйон разів більше нейронів, ніж мозок дрозофіли. Якщо потрібно двадцять років, аби визначити кожний нейрон у мозку дрозофіли, то на визначення нейронної архітектури людського мозку, безумовно, піде ще багато десятків років після цього. Вартість цього проекту теж буде величезна.
Отож науковці, що працюють над зворотною розробкою мозку, засмучені. Вони бачать, що їхня мета до болю близько, але брак фінансування стримує роботу. Втім, логічно припустити, що приблизно до середини сторіччя ми матимемо і комп’ютерну потужність, достатню, щоб імітувати мозок людини, і наближені карти нейрон- ної архітектури мозку. Однак
