із залитим кров'ю обличчям. Кров ще продовжувала цебеніти з різаної рани на виголеному черепі, але вуста кривилися в посмішці. Порівнявшись з гетьманом, він притримав коня й пожбурив відтяту голову польського гусара, яку до цього тримав за кучерявого чуба, під ноги Павлюковому коневі.
– Прийми, батьку, в подарунок частину пана… а біс із ним! Не пам'ятаю його псячого імені. Але знаю напевне, що військовим товаришем воєводи брацлавського називався. Даруй йому, нерозумному, та залишок пана відмовився йти до тебе на поклон! – запорожець зареготав і викинув у салютуванні вгору шабельне лезо.
Павлюк посміхнувся.
– Бачу, молодцю, що лях зовсім голову втратив після зустрічі з тобою. Тримай ось! – гетьман вихопив з сідельного кобура вкритий срібною чеканкою пістолет і простягнув його козаку. – Це нагорода тобі. Але, бачу я також, тобі потрібна допомога?
Запорожець, прийнявши гетьманський дарунок, притис його до грудей і шанобливо вклонився.
– Пусте то. Шкрябнули трохи, бусурмани! Але пусте!
За мить він вже щез за периметром, слідуючи за рештою запорожців. Павлюк оглянув свій почет – бунчужний з бунчуком, хорунжий з хоругвою, осавул із жезлом у руці і кілька джур, які шанобливо трималися за спиною у старшин.
– Ось такі вони, пановебраття! А таки наваримо ляхам пива! Не я буду, якщо з такими соколами і не наваримо!
Він підігнав коня і поїхав, на повні легені вдихаючи пахнуче димом пожежі повітря. Деякий час намагався втримати нетерпіння, яке охопило його, коли побачив ворожий стан. Уже скоро. Дуже скоро.
Позаду почувся тупіт копит і брязкання обладунків. До гетьмана наблизився Яцько Остряниця.
– Павле, треба табір посилити, послухай мене!
Павлюк зітхнув.
– Знову ти за своє. У шість рядів вози йдуть, чи тобі мало?
– Мало!
– Господи! Скільки ж потрібно?
– Подвоїти б…
– А ти не розумієш, що ми цим скоротимо фронт і дамо змогу ляхам атакувати нас із флангів?
Остряниця похитав головою.
– Удар гусарії буде нищівним. Вони розірвуть табір. Обійти з флангу їм заважатиме болото.
Павлюк деякий час мовчав. У словах Остряниці була слушність, але Павлюк звик діяти не так, як обережний Остряниця.
