З виглядом крижаного спокою спостерігав за ходом битви, яка тільки що почала розгорятися першими рушничними залпами і оглушливим ревом гармат. Ні на мить не віднімав від очей далекоглядну трубу. Наслідки першого удару вогнепальної зброї вдовольняли – перше ж ядро влучило в гущу кінноти польського авангарду під командуванням Самуїла Лаща, вирвавши із строю не менше десятка жовнірів. З відстані, що поділювала дві ворожі армії, неможливо було розрізнити жахливих каліцтв, які розпечений чавун приніс беззахисним людським тілам, але навіть з такої відстані була помітною легка червона хмаринка, що здійнялася в місці, де у стрій вдарило ядро. Другий та третій постріли кулеврин розбили два вози периметра, причому один з них, здійнявшись у повітря, придушив кількох угорських піхотинців на лівому крилі табору. Четверта куля із сичанням пролетіла над головами ворожих солдат і впала в глибині табору.
– Добре! – кинув крізь зуби Павлюк. – Але можемо краще, бісові діти, краще!
Коли вдарив третій мушкетний залп, гетьман махнув рукою до одного із джур:
– Лети, синку, кулею! Скажи Кизиму, щоб тримав кінноту одразу ж за піхотними батавами, ближче до правого крила.
Джура, коротко змахнувши головою, вдарив коня острогами і полетів схилом у сиву імлу долини, туди, де на кілька верст почорнили обрій хижі павуки ворожих військових порядків. Притиснувся до кінської гриви, що, немов язики багряного полум'я, палала на вітрі. Павлюк знову підняв до очей далекоглядну трубу.
– Ох, чує моє серце – туди гусарія вдарить… – пробурмотів Павлюк собі під ніс.
Бій кипів. Злагоджені залпи козацьких батав вихоплювали з ворожих лав цілі десятки жовнірів, які, немов достиглий колос під серпом жниваря, валилися на политу першою кров'ю землю. Передні ряди коронного війська якоїсь миті навіть почали подаватися назад, чим і скористалися запорожці – деякі з них одразу ж взялися за підготовку до вилазки за межі вагенбургу. Втрималися від неї, здається, не так завдяки командам старшини, як побоюючись шквалу вогню власних батав.
Але й поляки не мовчали. Швидко оговталися вони від першого удару вогнепальної зброї, і ось вже подала грізний свій голос ворожа армата. Десять громів гримнули один за одним, посилаючи козакам десять раз по десять смертей у снопах гарячої картечі, важких чавунних ядрах і щедро затовчених порохом дутих стрільнах.73 І одразу ж почули козаки на власній шкірі перевагу Потоцького в арматі. Але не здригнулися досвідчені воїни – кожен умів дивитися в очі смерті, стояти серед вогняних смерчів і не піддаватися страху. Натомість козацькі батави посилили мушкетний вогонь. Стріляючи залпами «через одного» у строю і швидко караколюючи, вони домоглися такої швидкострільності, яка цілком компенсувала перевагу польської армати. Вдарили ще й дві гармати козацького ар'єргарду, але внаслідок занадто низького прицілу кулі зорали поле, не долетівши добрих півсотні кроків до ворожого стану.
– Ох ти, мурло туподушне! – не втримався від лютого вигуку Павлюк. – Перевішаю за таку роботу, їйбо перевішаю!
Однак уже за мить помилку своїх колег виправили пушкарі авангарду – одна за одною, заховалися у хмарах диму і здійнятої влученнями ядер землі, дві ворожі гармати. Армата козацьких флангів продовжувала громити вози польського периметра. Помітивши це, Потоцький теж наказав перевести приціл гармат на вози козацького вагенбургу, тож скоро від передньої лінії рухомої фортеці запорожців полетіли тріски та уламки, подекуди перемішуючись з частинами розірваних на шматки людських тіл. Стогін здійнявся над козацькими рядами, але ті, кого оминула зла доля, продовжували штовхати вперед свої важкі вози. Йшли спокійно, примружившись і напружуючи м'язи на руках і ногах. Із запаленими люльками в зубах, з глузливими словами на вустах. Зі словами, від яких закипала кров у жилах польського лицарства і які не могли заглушити навіть постріли гармат. Плече до плеча ступали вони. Впирались похмурими поглядами в ряди гусар, драгун і ландскнехтів, час від часу перекривали гуркіт вогнепальної зброї могутніми криками «Слава!», схожі на стародавніх скандинавських берсерків74 у бойовій лихоманці й у цьому нестримному русі назустріч реву оскаженілого
