– Шинок не пускає? – примружився він.
– Та він, клятий! – зареготав Савка.
– А ви лишень знаєте, хто сей чоловік?! – звернувся Нечай до товаришів. – Ні, ви не знаєте, звідкіля вам знати… Але я, хай йому біс, виправлю таку прикрість! Ви напевне думаєте, це таксяк, такий собі переїзжий козак? Ні! Та це ж сам Богун! То є найкращий у світі рубака, стрілець, бражник і, найголовніше, товариш! Ех і погуляли ми на Січіматінці, – Данило огледів присутніх, – ох і залили туркамтатарам сала за обшивку… Пам'ятаєш Синоп, Богуне?!
– Пам'ятаю, Нечаю, – посміхнувся Богун.
Та Данило не вгавав:
– А Кумейки, Кумейки?!
– І Кумейки пам'ятаю!
– Січ! Доле козацька! – провадив далі Нечай, та раптом запнувся. – А то, братику, куми мої: отой, що у горщик влучити не подужає, то Петро. Он той здоровань – Хвилон. А той, що менший, ні, ти не дивись, що малий, – то теж знатний рубака! А кличуть його Михайлом!
– А я би влучив! – засперечався було Петро. – Мені заважали! Ти чого під руку патякав?!
– Ну, звісно, заважали, – знизав плечима невисокий Михайло. – А так ти муху на льоту поцілиш.
Усі четверо, окрім Петра, зареготали, посміхнувся й Богун.
– А ну вас до біса! – змахнув рукою Петро.
Нечай вихопився наперед друзів.
– От ми гуляємо, Богуне. Гуляємо?
– Та гуляєте, – погодився Іван.
– А чи знаєш ти, з якого приводу ми гуляємо?
– Не знаю.
– Він нічого не знає! – підтвердив Обдертий.
– Ну, звичайно! Ти ж досі нічого не знаєш! То я скажу! У мене ж син народився, Богуне! Теж Данило, чуєш?!
Богун простягнув Нечаєві руку.
– Поздоровляю, брате! – щиро вимовив він.
