– Це ваше природне право! А римське право, що його прийнято застосовувати на теренах Речі Посполитої, вимагає доказів, а не пустих здогадів!
V
Битва під Пилявцями розпочалася ясного вересневого ранку, коли сонце нарешті вийшло зза хмар після кількох тижнів дощів і мряки. Лагідними променями привітало воно похмурі береги Пиляви, жовтуватосиві вежі замку і велетенський чотирикутник козацького табору на правому березі річки, на валах якого зібралося все стотисячне військо, слідкуючи за наближенням польської армади. Уважними очима, дехто з цікавістю, дехто зі злістю, а дехто й байдуже поглядав на розвернуті порядки ворогів, які з маршу перешиковувалися для атаки й з кожною хвилиною росли на очах, займаючи майже все видноколо лавами кінноти, піхотними каре, возами артилерійських підрозділів і військових та панських обозів. Сурми й ріжки лунали, плутаючи команди з різних сторін польського обозу, свіжий вітерець тріпотів тисячами різнобарвних прапорів, штандартів і хоругв над реґіментами. Серед них козаки змогли роздивитися й герби провідців ворожого війська – над центром війська, котрий витягувався в довжину і спрямовувався на козацькі шанці перед греблею Пилявецького замку, що її мали боронити кількасот козаків Івана Богуна, вітер бавився гербовою хоругвою Вишневецьких з великим, шитим золотом зображенням гербу Корибут – на блакитному полі під трьома страусовими пір'ями срібний хрест із трьома перехрещеними кінцями і золотим півмісяцем ріжками вниз та шестипроменевою зіркою. Поряд із цією величною хоругвою штандарт Домініка Заславського з двома півмісяцями, списом і зіркою на блакитному полі здавався чимось другорядним, незважаючи на те, що це був герб найбільш старовинного роду української шляхти, тобто князів Острозьких. На правому крилі гордовито майоріла хоругва Миколая Остророга з перехрещеними мечами на кривавому полі, зліва в бій вели знамена Конєцпольського – герб Побог зі срібною підковою на багряному полі, оберненою ріжками донизу, яку увінчував золотий хрест, а на нашоломнику було зображено собаку в нашийнику. А проміж тих гордовитих, відомих усій Європі знамен сотні й сотні менших, мало кому відомих, але не менш амбіційних і гонорових, як і їхні господарі.
Хоча до польського війська залишалося ще понад дві версти, на валах козацького табору було добре чути гуркіт копит і брязкіт обладунків на лицарях, хрипкі команди офіцерів та іржання коней. Тривожно засурмили сурми й тут, і артилерія, котра мала першою вступити до бою, почала поспішну підготовку – гармаші й обслуга забігали біля гармат, вимірюючи їх за допомогою нюрнберзьких квадрантів, засилаючи до стволів заряди пороху та чорні чавунні гостинці. Перед козаками на валах поїхали на баских конях старшини, востаннє перевіряючи, чи все готово до битви, чи вдало вишикувані козаки, чи міцно сковані колеса возів для відбиття ворожого нападу. І хоча від навальної атаки козаків захищали води Пиляви, особливо широкі після дощів, табір готувався прийняти на груди потужний удар ворожої кінноти.
Першим битву почав, не погоджуючи свої дії з рейментарями, київський воєвода Ян Тишкевич. Його драгуни несподівано вирвались із загального шикування і кинулися на шанці перед греблею зі списами напереваги. Попереду усіх мчав, вимахуючи палашем, сам воєвода, в блискучому панцирі, з кривавочервоним плащем за плечима, зі строкатим павичевим пером на мідному шоломі і родовим гербом Лілева на шитій сріблом хоругві. Не ховаючись за спини жовнірів, подавав приклад хоробрості та відданості справі захисту ойчизни. І хоч як не намагалися козаки Богуна відстояти свою позицію, хоч глухли від гуркоту залпів мушкетів та гаківниць, змогли лише трошки прорідити лави нападників, а коли їм у фланг вдарили піхотні ландскнехти з піками та алебардами напереваги, Богун зрозумів – якщо він не хоче втратити сотню, повинен негайно відходити, залишаючи греблю.
– Відводь батаву! – крикнув він Нечипоренку, а сам поряд з Омельком і ще трьома десятками козаків став із шаблею наголо, утворюючи заслін, який дав би змогу сотні відступити з найменшою кількістю втрат.
І одразу ж стишили темп нападники, один за одним валячись під ноги козакам, подалися ландскнехти, зламали свій стрій, одночасно перешкоджаючи атакам драгун. А зза греблі вже ревонули гармати Нечая – полковник рятував свого побратима, помітивши, яка сила суне на мізерну жменьку козаків на чолі з Богуном. За мить усе вкрили хмари густого білого диму, а коли вони розсіялися, на дорозі перед греблею залишилися лише кілька десятків лядського трупу, порубаного шаблями Іванового заслону і побитого кулями гармат зза річки. Жовніри захоплювали шанці і поспіхом переобладнували їх для стрільби в протилежному напрямку. Польське військо, підкотившись на два стріли з луку до Пиляви, зупинилося, зберігаючи бойові шикування, а воєвода Тишкевич, розтягуючи губи в посмішці, від'їхав до знамен Вишневецького і Заславського, аби почванитись першою перемогою, котру він здобув ще до того, як коронне військо наблизилось на відстань атаки. Але не
