простирадлом темряви. Уже в пітьмі польські командири, побоюючись нічного нападу з боку козаків, почали вирівнювати фронт і відтягай назад хоругви центру війська. Біля греблі залишився лише посилений піхотою загін Осинського. Йому передбачалася важка ніч, під час якої ні він сам, ані його підлеглі не могли дозволити собі не те що заснути, а й навіть випустити з рук зброю. У двох сотнях сажнів від свого війська й усього за якихнебудь півсотні від окопу ворожого табору, він міг очікувати нападу будьякої миті. Утім, не набагато краща доля очікувала й решту багатотисячного війська. Не захищені табором, на місцині, котра була ворогу набагато краще знайома, аніж їм, вояки були беззахисні серед зловісної темряви безмісячної ночі, тож, не довго радячись, Заславський, Вишневецький, Остророг і Конєцпольський зійшлися на тому, що ночувати жовніри мають, зберігаючи бойові порядки і не знімаючи зброї та обладунків. З огляду на довгий перехід, котрий зайняв половину минулої ночі і ранок, а також цілий день, проведений у напруженому очікуванні початку битви, жовнірам дозволили лише сісти на землю, котра перетворилася до того під їхніми ногами на справжнє баговиння. Усе ж це було краще, аніж стояти. Почалась перша тривожна ніч польського війська на полі Пилявецької битви.
VI
Наступного ранку поляки вирішили відводити стомлене надто довгим перебуванням на полі бою військо назад і будувати табір, залишаючи все ж посилений загін у зайнятих напередодні шанцях на греблі через Пиляву. Жовніри, котрі ледве трималися на ногах, почали влаштовувати ваґенбурґ, але дуже скоро стало зрозуміло, що така справа їм не під силу – місцевість, яка являла собою накопичення пагорбів і боліт, порізана струмками і очеретяними балками, робила марними всі спроби утворити щось хоча б віддалено схоже на польову фортецю, схожу на ту, котра височіла на протилежному березі і спрямовувала на польське воїнство жерла десятків гармат. Вози периметра вгрузали в болоті, роблячись зовсім неефективними з точки зору захисту, а шанці одразу ж наповнювались жовтуватою смердючою водою підповерхневих вод. Нарешті, після добрих десяти годин напруженої і виснажливої роботи, обозна челядь і жовніри змогли побудувати шість окремих обозів на пагорбах, але ці не зв'язані між собою табори були надто слабким захистом – окрім того, що кожен з них міг бути захопленим окремо від інших, вони стояли нерівномірно і замість чіткої лінії оборони являли собою хаотично розкидані полем накопичення людей, тварин і куп табірного майна. Помилковість прийнятого рішення про похід до Пилявців ставала все більш зрозумілою, не дивлячись на оптимістичний настрій Ієремії Вишневецького і його пафосні вигуки:
– Я не хочу чути про подальше укріплення табору! Ми й так утратили для цього багато дорогоцінного часу! Потрібно розвивати наш успіх на греблі й атакувати!
Однак на цей раз Заславський, до якого незабаром приєднався й Остророг, виявили не властиву для них раніше твердість у суперечці з князем:
– Так битви не ведуться, пане Вишневецький! – віддувався, немов ковальський міх, Домінік Заславський. – То є авантюра! У разі якщо Марс не буде на нашому боці, ми ризикуємо потерпіти нищівну поразку і втратити військо, на цей раз остаточно. Ми оголимо Польщу до самої Варшави, кинувши її під ноги хаму!
– Марс завжди на боці хоробрих, князю! – насмішливо сказав Вишневецький. Він поки ще сподівався на підтримку Конєцпольського, але той лише щось невиразно мугикнув і замовк. Вочевидь, сину покійного коронного гетьмана теж була не до вподоби можливість розпочинати бойові дії без належним чином побудованого табору. Розбіжність у поглядах і діях верхівки польського війська робилась усе більш поглибленою.
Після обіду шляхта, котра вважала для себе принизливим тримати в руках замість зброї шанцевий реманент, почала герці з охочими від козацького табору. До цього, окрім іншого, її спонукали насмішливі крики і свист козаків, які відверто глузували з поляків – вони знаходили найдошкульніші слова, описуючи борсання коронного війська в баговинні і марні спроби побудувати табір. Один за одним виїздили на берег Пиляви перед греблею польські лицарі, гордовито випинали груди і шипіли у відповідь на кепкування козаків, обзиваючи тих «хлопами» і «схизматичним бидлом». Скоро закипіли й перші бої. Де один на один, а де й цілими загонами схрещували бойову крицю бундючні польські пани з відчайдухамизапорожцями і кращими зпоміж рубак реєстрового війська. Летіли гарячі коні, дзвеніли шаблі і вигукували в гарячці бою лиховісні хрипкі голоси. Значна частина козацького табору піднялася на окопи, аби не пропустити видовища, до якого завжди були ласі в козацькому колі. Зійшов на вогку глину валу навіть сам гетьман. Мовчки стояв він, оточений почтом генеральної старшини –
