– Що ж із Омельком? Невже вбили бурлаку? – запитав він, ні до кого не звертаючись.
– Принаймні я не бачив, – відповів Нечипоренко. – Арканами лише стриножили.
– Чому ж окремо тримають?
У відповідь на запитання Івана зарипіла засувка на дверях, і за мить вони розчинилися. На тлі сивіючого неба вималювалась тінь у довгій сутані, з пакунком і цебром у руках. Трохи постоявши, прибулий повернувся, взяв каганець у невидимого вартового і ступив до хліва. Козаки умить підхопилися – перед ними стояв Гавриїл, за якого вони всі встигли забути, жодного разу не згадавши про його долю.
– Мир вам у домі вашому! – урочисто мовив прибулий і поклав пакунок, завернутий у полотно, на купу перепрілої соломи. У пакунку виявився сніданок, який складався з печеної курки, кількох добрячих куснів хліба і зелені. У цебрі, що його тримав у другій руці, було свіже молоко. – Прошу поснідати, чим Бог послав.
Нечай огледів усе принесене писарем ошелешеним поглядом.
– А сьогодні він значно щедріший, аніж учора! Що ж завадило йому, святий отче, послати щось подібне напередодні?
– Богохульство не прикрашає, пане полковнику, навпаки, відштовхує від людини, єльмо поганською та звичка перебуває.
– Пробач, отче. Але яким же ти тут вітром?
– Вітром? – перепитав Гавриїл і повернувся до дверей. Надворі дощ припинився, і вітер, який дув уночі, заспокоївся, стояв тихий прохолодний ранок.
– Як ти сюди потрапив?
– Прийшов, – знизав плечима писар.
– Нащо гаяти час, – махнув рукою Нечипоренко. – Давайте краще закусимо. – І він, не очікуючи на інших, відламав від курки добрячий шматок білого м'яса, взяв кілька стеблин зеленої цибулі і окраєць хліба. – Приєднуйтесь, панове!
Богун подивився на ченця:
– Гавриле, чи не хочеш нам розповісти, що з тобою сталося від учорашнього дня, тобто коли нас схопили?
З невластивою для себе манерою відповідати одразу на поставлене запитання Гавриїл почав розповідь:
– Коли вас схопили і зачали жаковати,47 до мене теж під'їхали кілька ратних людей і хотіли насильство над слугою Божим чинити, але Бог подбав про мене і наставив на розум жовнірів: вони чемно запросили мене до гурту і казали, що жодним чином не зашкодять мені, що, як показав наступний час, вони і зробили. І хоч я волею Отця небесного опинився в руках католиків, жодним чином вони не намагалися завадити мені возносити молитви, хоча й вели себе недостойно і
