сміялися, коли намагався довести до них єдино праведну віру православну і помилковість єресі католичної. Але я молився й за них, тож най простить їх Бог.
– Це добре, отче, – терпляче похитав головою Богун. – А куди нас привезли?
– Хутір вельми невеликий і занедбаний, – знизав плечима Гавриїл, – а хазяїв немає. Худоба є, кури є, городина, хоч недоглянута, але є, а хазяїв немає, може, вирушили куди?
– Здається, я знаю, куди вони вирушили, якщо тут хазяйнує Славинський, – похмуро мовив Нечай.
– Далеко ми від Чигирина? – запитав Іван у ченця.
– Якщо пішому іти, мабуть, не раніше, аніж за два дні, Бог дасть, можливість бачити золоті бані Хрестовоздвиженської церкви, у якій настоятелем перебуває товариш мій, людина праведна в усьому від молитви і посту до мирського життя.
– А де Омелько? Він живий? Його утримують тут чи в іншому місці?
– Пан Омелько? Тут він.
– У другому хліві?
– Бог з вами, пане сотнику, чому ж у хліві?
– Та розповідай скоріше, іроде, усе, що знаєш! Не марудь, їйбо, боки намну! – не стерпів Нечай.
Гавриїл замовк на добрих дві хвилини. Спокійно сидів, дивлячись у темний куток хліву.
– Бог вас не простить за таке, – нарешті відповів голосом, який бринів від образи. – Я й розповідаю: тут пан Омелько. З польським полковником він щойно мав бесіду, перед тим учора довго був з ним у світлиці. Польський полковник повагу має до нього, за одним столом з ним страви споживає, з їхньої ласки й мене покликано. Нині немає потреби додержуватися посту, тож я міг повною мірою насолодитися стравами, що їх було подано. Досить вишукані, якщо прийняти до уваги наше становище. І вино добре, каюсь, дозволив собі малу дещицю того чудового напою, хай не прогнівиться на мене за це Господь.
Нечай знову поривався щось вигукнути, але Іван стримав його рішучим жестом.
– І які ж справи у Омелька зі Славинським?
– Не відаю. Коли я ввійшов до світлиці, полковник про щось говорив пану Омельку, але потім припинив.
– А хто тебе прислав до нас?
– Омелько прислав.
– І тебе ніхто не затримував?
– Ні. Один з ратників польських хотів було стати на заваді того, аби я доніс до вас хліб насущний, але інший йому сказав
