– Ми затримаємо їх тут і дамо змогу оговтатися вам. Не гайся кажу тобі!
Іван рвучко вхопив Омелька за плече.
– Згадай власні слова! Адже не ми призвели до того, що маємо, чому ж платити повинен ти?
– Тому, що хтось повинен це зробити, – на обличчі Деривуха заграла посмішка. – Уперед, гетьмане, вперед! Зустрінемося ще!
Богун озирнувся. Очі полковників і генеральної старшини, котрі натовпом оточували його, запитливо поглядали на нього. Вони очікували від нього наказів, самі вже зневірившись якимнебудь чином перетворити перелякані натовпи на козаків і припинити бійню, котра розгорялася все більше й більше. Так, тепер не місце і не час для м'якотілості й дитячих спогад.
– Зустрінемось, – коротко кинув він. – Роби свою справу, курінний!
Рвучко розвернувши коня, він кинувся геть з табору, туди, де потопали в багні сотні козаків, де потрібна була його допомога й талант полководця.
– Зустрінемось, Іванку. Та тільки, мабуть, у кращому світі, – зітхнув Омелько, дивлячись услід Богуну, а за мить уже летів, вимахуючи шаблею, у зворотному напрямку. За ним, приєднуючись по одному, по троє або й цілими десятками, вирушили виряджені у найкращі свої вбрання січові відчайдухи. Запорожці завжди ходили на смерть, як на свято…
VII
Блискуча шляхта посполитого рушення першою ступила на територію покинутого козацького табору, випередивши цього разу не лише ласих до здобичі ландскнехтів, але й коронні хоругви важкої кінноти. Утім, для такого геройства тут не потрібно було мати надто багато хоробрості або затрачувати надто багато сил – після того, як козаки незрозуміло чому піддалися паніці і в цілковитому безладі кинулися до нашвидкуруч зведених через болото переправ, у таборі ніхто не міг чинити будьякого організованого опору, окрім хіба що задньої його частини, де продовжувалась стрілянина і чулися навіть бадьорі запорізькі пісні. Але туди кидатися не надто поспішали, краще було воювати біля прорваних окопів та всередині табору. Серед купок поранених козаків, жінок або дітей було годі й відшукати когось, хто міг би здійняти зброю проти закутих у броню шляхтичів та їхніх численних пахолків. Хоча відсутність опору не вберегла нещасних від смерті – різня, що її вчинили поляки, знищила всіх поголовно. Не переймаючись, хто перед ними, пахолки зі злістю, тупою прискіпливістю або й без виявлення будьяких емоцій, швидко довершили те, що не встигла зробити армата, а потім тіснява під час втечі. Кілька тисяч ополченців швидко розсипалися серед поламаних возів, котрі стояли дибки, лежали на боці або догори колесами, серед куп покинутого табірного майна, мішків з хлібом, діжок із солониною і пастремою, покинутих наметів, виставлених у піраміди списів і рушниць. Серед десятків людських і кінських трупів та розірваних пороховими бомбами волів, серед перемішаних з баговинням і кров'ю знамен, одягу та столового срібла, поламаних гарматних лафетів. І хоча в польському війську завжди підсміювались над найманцями, котрі приділяли інколи грабунку ворожих позицій більше уваги, аніж самій битві, пахолки шляхетного лицарства, а подекуди й самі шляхетні товариші з таким ентузіазмом стали грабувати козацький табір, що рештки розбитих козаків змогли перейти через Пляшову і наздогнати тих, хто розпочав втечу раніше за них, хоча вже й не сподівалися вислизнути з пазурів щербатої. Ландскнехти, помітивши, що зпід самого носа в них вислизає їхній «законний» хліб, теж не занадто наполягали на переслідуванні ворога і розпочали тягнути те, до чого не встигли добратися ополченці. Битва фактично припинилася, тим більше що вся верхівка польського війська на чолі з Яном Казимиром і Ієремією Вишневецьким зібралася на якусь дивну нараду, до якої його величність наказав збити накривки з трьох напівбочок особливо коштовного старовинного вина. Незначні сутички продовжилися лише поблизу перетворених на велетенське болото Пляшової і Пліснявки. Там три сотні січових запорожців стали залізною стіною, і хоч вони нічого не могли вдіяти з поляками, котрі грабували їхній табір і вбивали на їх очах близьких їм людей, вони були сповнені рішучості зупинити вороже військо і не дати йому переслідувати і добити дезорганізовану козацьку армію.
