– Радий бачити гетьмана України в доброму здоров'ї. Як дорога? Не надто притомила вас?
Тетеря відкашлявся і, намагаючись вимовляти польські слова без акценту, відповів:
– О, нехай ваша величність не переймається такими дрібницями. Ми козаки, тож звикли до похідного життя. А радісна надія побачити в кінці шляху нашого славного короля зовсім позбавила мене й моїх людей незручностей, які можуть виникнути в дорозі. Ми просто не помічали таких дрібниць.
З такими словами гетьман, покірливо опустивши голову, поцілував пещену, унизану коштовними перснями королівську руку. Слідом за Тетерею до руки Яна Казимира підійшли й його полковники.
Король кинув на Тетерю швидкий погляд зпід напівопущених повік. Схоже, цей схизмат не настільки неотесаний, щоб розуміти, як потрібен поводити себе васал у присутності сюзерена.
– Прошу, присядьте, любі мої. Прошу спробувати шампанського. Сподіваюсь, мої славні воїни не досить часто вживають цей чудовий винахід французького монахабенедиктинця, у противному разі мене засмутить те, що я не зміг підготувати для них сюрприз.
Тетеря, а за ним і решта старшин, намагаючись бути обережними у своїх довгополих кунтушах серед тендітних європейських меблів, розсілися за столом. Звичайно, гетьман нічого не чув про шампанське вино, котре лише кілька років тому з'явилося зпоміж цінителів ігристих напоїв серед польської шляхти, крім того, він вчасно зрозумів, що факт його непоінформованості буде приємним королю, тож не став приховувати своєї відсталості від європейських звичаїв:
– Наші козацькі горлянки звикли до більш примітивних напоїв, тож боюсь, ми не зможемо оцінити в повній мірі всі якості цього, є…
– Шампанського, – завбачливо підказав Ян Казимир з легкою посмішкою.
– Так, ваша величність, шампанського вина.
– Нічого, панове козаки. Ви спробуйте, а потім скажете. Справжня якість не потребує обізнаності, вона відчувається серцем!
Тетеря, а за ним Ханенко і решта полковників, наслідуючи короля, підняли стрункі тонконогі келихи.
– За що ж ми вип'ємо, шановні лицарі? – звів брови Ян Казимир.
– За здоров'я пана круля! – гаркнув Тетеря. – За мудрого й доброго правителя Речі Посполитої!
– За славу польської корони! – спокійно додав Ханенко.
– Дякую вам, друзі мої, – Ян Казимир ледь пригубив свого келиха й запитливо поглянув на старшин, – ну як вам цей чудовий брют?
Тетеря, не знайшовши в «чудовому напої» ніякої відмінності від яблучного квасу, все ж таки поспішив закотити очі від задоволення.
