перемогу, не зважаючи на кількість втрачених вояків. Москва подібно до Риму епохи війни з Ганнібалом, виставляла на заміну знищених тисяч ратників нові й нові полки і рано чи пізно домагалася свого. Але знав гетьман Тетеря й інше: його, на відміну від обраного чорною радою на Лівобережжі Брюховецького, висунула на гетьманство Варшава. І звідтіля йому вже неодноразово натякали на можливість повернення з полону Виговського, у разі якщо він, Павло Тетеря, не задовольнить покладених на нього надій. Ще до прибуття у Краків у гетьмана не йшло з голови озвучене щойно Яном Казимиром питання, тож він, обдумавши його вже багато разів, мовив, не зморгнувши оком:
– Ваша величність може розраховувати на нас у будьяких своїх починаннях.
«А він і насправді далеко не такий неотесаний, яким здався мені одразу», – майнуло в голові Яна Казимира, а вголос він мовив наступне:
– Легко порозумітися з мудрою людиною.
І втретє пінисте шампанське вино полилося до келихів, після чого Тетеря нарешті наважився заговорити про найважливіше щодо свого приїзду у Краків:
– Ваша величність, ви могли би зробити мені одну послугу?
– Послугу?
– Так.
– І у чому ж вона складається, ця, прошу, послуга?
Тетеря зітхнув і наостанок ще раз оглянув присутніх з ним полковників. Ті сиділи поряд, суворі й зосереджені. Перед такими не варто критися, вони бачать наскрізь.
– Всемилостивий пан круль має знати, що в нашому війську дещо інші порядки, аніж у війську коронному. Козацька чернь у нас є значною силою, у чому вже впевнились на Лівобережжі, коли саме рада черні призначила гетьманом Брюховецького.
– Так, я чув про ті події, – погодився король.
– Я в жодному разі не покривив душею, доповідаючи вам про приготування до походу в моїх полках. Але є ще одна обставина.
– У чому ж вона полягає?
Тетеря ще раз зітхнув.
– Я ніяким чином не тішу себе тим, що серед козацької черні мій авторитет є надто великим, тож маю деякі побоювання, що під час бойових дій на Лівобережжі ми можемо мати багато проблем з утриманням влади над військом. Ваша величність не має забувати, що завтрашні вороги ще вчора спільно билися проти коронного війська під знаменами Хмельницького.
– Тактак, – звів брови Ян Казимир, – що я чую? Пан гетьман не впевнений у своїй владі? У такому випадку… Що ж ви можете запропонувати?
