– Нектар, ваша величність! Справжній напій богів.
Ханенко перевів погляд на Гоголя і лише знизав плечима.
– Що ж, – поспішив король перевести розмову на більш прозаїчну тему, – маю надію, пан гетьман у загальних рисах обмалює мені ситуацію, яка склалася в Україні напередодні задуманої нами кампанії на Лівобережжі.
Тетеря відставив келих.
– Так, ваша величність. Власне, для того я й прохав вельможного пана прийняти мене. Ми, вірні слуги вашої королівської милості, робимо все залежне від нас для підтримання домовленостей між моїми попередниками та вашою милістю. А оскільки домовленості ті складені, щоб бути міцними і непорушними навіки, дбаємо, скільки сил наших стає, про виконання їх до найдрібніших деталей.
Тож коли я отримав від вашої королівської милості наказ збирати військо й готувати його до великого походу на захоплене Москвою та недоумком Брюховецьким Лівобережжя, ми намагалися зробити все залежне від нас, щоб пан круль був задоволений нашою працею. Тож нині нам є чим похвастати. Двадцять тисяч козацького війська готові стати під знамена вашої величності. Мною зібрано кращих полководців, удосталь гармат та припасу, десятки млинів від Костянтинова до Черкас мелять порох, вози з продовольством удень і вночі йдуть до Чигирина. Полки будьякої години готові виступити у вказане вашою величністю місце для збору. Вам варто лише наказати, мій ясний пане, – закінчив Тетеря, схиливши на знак покори голову.
– Радий чути вас, пане Павло, – Ян Казимир був явно задоволений мовою Тетері. Він, плануючи новий похід, що мав за ціль об'єднати під владою польської корони розірвану кілька років тому між двома гетьманами Україну, безумовно, розраховував на лояльність пропольскої старшини Правобережжя і в їх числі й новообраного гетьмана, і не помилився. Усе ж особистий приїзд Тетері і його запевнення в повномірній підтримці під час кампанії потішили самолюбство короля. Польща, котра хоч і встигла дещо оправитись після страшних потрясінь кінця п'ятдесятих років, не могла нехтувати кількома десятками тисяч відмінної піхоти (до того ж неймовірно дешевої), якою були козаки. На радощах Ян Казимир плеснув у долоні.
– Ще шампанського моїм друзям! – з пафосом продекламував він, звертаючись до загону лакеїв, які вишколенно застигли на деякій відстані за спинами тих, хто сидів за столом. Пінисте вино заграло в келихах, а Ян Казимир уже підхопив свій бокал.
– Я хочу підняти цей келих, панове, – сказав він, ретельно вивчаючи обличчя старшин, – за подальше взаєморозуміння між нами. Протягом багатьох років ми всі могли пересвідчитись, що ворожнеча між Польщею й Україною не несе нічого доброго як першій, так і другій. А добрий мир навпаки може сприяти звеличенню наших держав, про що яскравим свідоцтвом є складений у Гадячі трактат. Він показує, що у складі Речі Посполитої українці можуть почувати себе, як рівний з рівними, з поляками і литовцями. Маю надію, положення Гадяцького трактату ми зможемо втілити в життя вже після того, як виженемо московських воєвод та їхніх посіпак з Лівобережжя. Москва не повинна володіти одвічними землями Речі Посполитої. Ще живі люди, котрі пам'ятають, як царський трон у Московщині посів мій покійний брат, тож я мушу бути гідним його пам'яті. Як пан гетьман дивиться на те, щоб нашим військам спільно дійти до Глухова і НовгородСіверська, після чого, об'єднавшись з військом князівства Литовського, вирушити на Москву?
Отже, Москва. Відкинувши ліцемірні запевнення у тому, що похід на Лівобережжя має єдиною своєю метою об'єднання українських земель, король прямо поставив питання: чи погоджується козацький гетьман брати участь у такому амбітному підприємстві, як війна з Московщиною на її території? Тетеря добре розумів, що така війна несла велетенську загрозу як йому особисто, так і Україні взагалі. Московщина вже не та, якою була в часи Смути, хоча ще тоді Володислав і разом з ним Сагайдачний розбивали лоба об феноменальну здібність московитів воювати, не рахуючись ні з якими жертвами і отримувати
