козацького корпусу коронного війська, відвернувся спиною до викладених у рядок мерців.
– Що з поручником? – запитав коротко.
– Живий. Отримав сильний удар по голові, тож зараз лежить у моєму ридвані. Він хотів особисто доставити тіло Богуна пану крулю.
– Очевидно, удар був досить сильний, – кинув крізь зуби Любомирський і вирушив до своєї карети, яка очікувала неподалік. – Закопати їх усіх за селом, сліди поховань замаскувати. Ви хоч розумієте, ким був для козаків Богун і що вони зроблять у разі, коли у таборі з'явиться його тіло? – сказав наостанок. Через три хвилини запряжена цугом шістка коней уже несла екіпаж Єжи Любомирського до розташованої в монастирі королівської ставки.
* * *
Війна повільно відступила від околиць НовгородСіверського, і люди, змушені майже всю зиму переховуватись у навколишніх лісах, нарешті змогли повернутися до своїх осель для того, щоб поправити занедбане за зиму господарство, зорати землю і продовжити свою важку боротьбу за виживання. Повернулися до своїх домівок і жителі невеличкого села Комань, що заховалося у верболозах над невеличким потічком неподалік від Десни. Порали худих корів. Орали землю, допомагаючи одне одному, підмащували глиною хатки, котрі після відвідин польських жовнірів узимку мали жалюгідний вигляд. Поступово неспішне селянське життя поверталося у своє звичне русло, і навіть панський урядник з НовгородСіверського завітав, щоб порахувати тих, хто пережив минулу зиму і тепер міг працювати на панщині, а це промовляло про наявність завтрашнього дня в Комані. Поступово залишилися в минулому спогади про нещодавню польську навалу, про страх при вигляді рейтарських роз'їздів і ласих до грабунку зграй ландскнехтів, про холод і голод у виритих в мерзлому лісовому ґрунті землянках. Пам'ять не зберігає поганого надто довго, а суворе кріпацьке життя надто важке, аби можливо було довго згадувати події, котрі несли голод, страх і холод, адже завтрашній день міг принести їх знову. Забулися події минулої зими в Комані.
І лише одна подія сколихнула неспішний плин життя в селі. За тиждень після Зелених свят принесли швидкі коні до Комані невеликий ридван, оточений почтом із двох десятків озброєних козаків. Єдиною пасажиркою загадкового ридвана була висока моложава жінка, одягнена в жалобний наряд. Повільно пройшла вона по селу, тримаючись за руку стрункого юнака в довгополому козацькому каптані з відкинутими назад рукавами. Повним суму поглядом намагалася заглянути в очі незвиклих до уваги вельможного панства селян, немов хотіла їх запитати про щось, але не наважувалась і йшла все далі й далі. Час від часу людям здавалося, що пані ледве тримається на ногах, і лише рука козака, на юному обличчі котрого ледьледь почали пробиватися перші вуса, утримувала її від того, щоб впасти знесилено на вкриту жовтуватим пилом вуличку. На якусь хвилину вона зупинилася біля господи Петра Хліба, тієї самої, котру більше од інших пошкодили минулої зими ляхи, зі стін якої Петро, поправляючи їх навесні, виколупав кілька десятків важких мушкетних куль. Тремтячими руками вхопилася за низький, порослий пагонами квасолі тин, і деякий час так і стояла, доки юнак, що супроводжував пані, не обійняв її й не повів далі.
– Ходімо, мамо, ходімо…
І лише на вигоні над селом, там, де дерся вгору звивистий шлях до НовгородСіверського, вона зупинилася надовго, попросивши сина зачекати на неї біля ридвана. Не менше години стояла вона, вдивляючись в обрій, над яким, пофарбувавши його червоним, висіло готове вирушити в нічну мандрівку далекими землями сонце. Відшукувала очима кожний кущик, дрібну билинку, найменшу деталь краєвиду, намагаючись довіку зберегти в пам'яті картини місць, де зустрів свою загибель милий її серцю чоловік.
– Спи, мій любий, – шепотіли її вуста. – Тепер ти можеш відпочити від праць. Тепер тебе не пожене в морок і заметіль твоя немилосердна доля. Тепер ти маєш спокій, котрий заслужив…
І лише з останніми променями сонця, коли на буйні трави впала важка холодна роса, повернулася вона до ридвана. Цвьохнув батіг, і гарячі коні понесли геть від здивованих жителів села Комань дивну пані та її мовчазний почет. Понесли,
