відмовившись лише від гармат. Тугайбей, як оповідали Хмельницькому, був не вельми задоволений таким перебігом справ, очевидно, жалкуючи про втрачене золото викупів за трьох сановитих бранців, яке, безумовно, мало піти в його кишеню. Усе ж по обіді другого дня після погрому ляхів в урочищі Княжі Байраки, тобто десятого травня, був підписаний поновлений договір між Богданом Хмельницьким і Тугайбеєм, у якому було затверджено й надалі продовжувати спільну боротьбу проти Польщі і Литви. Крім того, на обіді, який відбувся після підписання договору, перекопський мурза, захмелілий від нескінченних порцій старого угорського, розповів Хмельницькому, що в Бахчисараї мають бути надзвичайно задоволеними перемогою під Жовтими Водами, і, як наслідок монаршого задоволення хана ІсламГерея, питання про відрядження на допомогу козакам п'ятдесятитисячної орди на чолі із самим ханом буде вирішено в найближчі дні після того, як стрімкі коні посланців донесуть до вух володаря Криму новину про жовтоводську перемогу. Отже, Богданпаша не матиме більше приводу для хвилювань про дотримання татарами угод, підписаних при кінці зими в Бахчисараї.
Лише на четвертий день полки новоствореного українського війська полишили табір на горі над Жовтими Водами і розпочали рух на північний схід. Вони не поспішали тепер, їм не було потреби рухатися форсованими маршами, і військо покривало за денний перехід не більше п'ятнадцятидвадцяти миль. Потоцький нікуди не подінеться. Він зустріне їх у Глухові або в Корсуні, і тоді їм знадобляться сили, заощаджені під час цього неквапного переходу. Тепер це були вже не ті вояки, які кидалися на гусар Стефана Потоцького з колами і косами, маючи один самопал на десяток козаків піхотної батави. Тепер вони значно краще озброїлися і, що було найголовнішим, нюхнули пороху війни, почавши перетворення із зацькованих панськими посіпаками хліборобів на досвідчених та безстрашних воїнів. Військо, як і раніше, складалося з чотирьох полків під командою Кривоноса, Нечая, Джеджалія та Криси, але що то були за полки! У кожному нараховувалось замість звичних сімнадцятидев'ятнадцяти сотень двадцять п'ять або й навіть тридцять. І сотні, котрі у звичайному козацькому реєстрі повинні нараховувати в середньому по тристачотириста козаків, подекуди доходили за кількістю до восьми ста. А новим рекрутам, котрі сотнями вливалися до лав повсталих, не було видно кінця і краю. Жодне містечко, невеличке село або крихітний хутір, з тих, які доводилося минати, не залишилося осторонь, не відрядивши на допомогу Хмельницькому бодай кількох своїх мешканців. Так і йшли полки назустріч коронному війську. В ар'єргарді, під надійною охороною п'яти сотень комонних і трьох сотень піших пушкарів, кілька днів тому призначених з козаків різних полків Хмельницьким у армату, рухалися двадцять шість великих гармат та гарматок, поставлені на лафети і запряжені одним конем кожна, що неабияк посилювало їхню здатність до маневру на полі бою. Це була артилерія Хмельницького. Уперше в історії європейських війн реорганізована в окремий підрозділ і відокремлена від важких неповоротких возів. До Корсунської трагедії війська польського залишалися дні.
II
Іван узяв до рук один з мушкетів, що їх було добрячою купою навалено на столі посеред його шатра. Зброя була простуватою, без різьби, срібних бляшок та інших прикрас, проте досить сучасною і, безумовно, надійною. Ложе ствола, а також приклад було зроблено з дуба, ствол досить нежартівливого калібру виблискував добре змащеною і доглянутою крицею. Ударний крем'яний механізм виконано з бронзи, а пановка щільно зачинялася простим, але вкрай ефективним мідним замком. Богун зважив зброю в руці, після чого рвучко звів до плеча і, притиснувшись щокою до приклада, поглянув уздовж ствола. Звичайна зброя шеренгового мушкетера, без прицілу і мушки. Проста в обходженні і надзвичайно ефективна при застосуванні залпом у кількасот мушкетів.
– Добре, – він відклав мушкет і поглянув на зарослого рідкою рудуватою щетиною парубка в поношеному підряснику і чорному повстяному капелюсі, котрого натяг мало не на вуха. – Пиши, скільки й чого отримано, а потім підготуєш окремий реєстр, де й розпишеш: кому і яку зброю видано.
Рудий послушник, котрого Михайло Нечипоренко розшукав кілька днів тому серед натовпу новоприбулих селян з Поділля, доручивши йому обов'язки писаря, шморгнув носом, після чого кілька секунд сидів мовчки і лише тоді махнув головою на знак згоди. Іван уже звик до його повільного темпу життя, тож не дивувався, навіть коли той відповідав на запитання через чверть години, після того як воно було поставлено. І хоч він іноді не міг стримати усмішки від такої неспішної поведінки Гавриїла (як той сам себе назвав під час знайомства), замінювати його не поспішав – хлопчина досить вправно виписував літери, майже не роблячи помилок. Нарешті Гавриїл взявся за гусяче перо, мокнув його в каламар і почав зосереджено виводити щось на невеличкому аркуші паперу.
