Іван їхав поміж натовпу, прислухаючись до тиші, ще більш дзвінкої від того, що вона нависла над майже тисячним стовпищем.
– Не головне для піхотної сотні уміння фехтувати ладно, – чітко карбував слова Богун, – не головне вміти білці в око поцілити. Рівняння головне! Уміння зберегти ряди під час нищівного удару ворога, миттєво закрити пролом строю там, де дістала зла доля товаришів ваших. Швидко перешикуватися за першим гаслом отамана і стояти. Стояти! Так стояти, ніби всі ви є одним цілим, глухою стіною для ворожих атак. Щоб не було Петра, Федора і Степана. Щоб була фаланга, каре або триангула! І тільки в розумінні цього ваше життя під час бою і наша спільна перемога! – Іван перевів подих і повернув голову до Нечипоренка. – Давай, Михаиле, з курінними, наводьте лад. Доки не побачу вишикувану оборонною рукою сотню, з місця не зрушимо!..
Лише надвечір Іван Богун наздогнав Нечая, який їхав верхи на гнідому огирі, під полковою, дарованою січовим товариством хоругвою.
– Дозволь, пане полковнику, зайняти своє місце в строю, – весело вимовив він, притримавши розгаряченого чвалом Цигана.
– Давно мав би, – знизавши плечима, відповів Нечай. – Чому відстав?
Іван прикрив повіками очі.
– Сам усе побачиш, коли час настане. А поки що не маю чим похвалитися, тож промовчу.
– Як знаєш, – не став допитуватися Нечай. – Тільки наступного разу завчасно попереджуй, частину чат з вами залишу. Не гоже військо степом розпорошувати, та ще без дозору…
– Дякую, Даниле, але це зайве. Другого разу не знадобиться. Схоже, ми змогли порозумітися.
– Що ти задумав? – звів на побратима очі Нечай.
– Нічого особливого. Я всього лиш хочу перетворити їх, – Іван махнув рукою позад себе, туди, де вливалися до лав полку рівні ряди козаків його сотні, – на козаків.
Нечай хмикнув.
– Думаю, за тебе над цим попрацюють ляхи.
– І все ж я готовий трохи допомогти їм.
– І не подумаю переконувати в протилежному.
Наступних два дні походу на Корсунь були для козаків сотні Івана Богуна найтяжчими зпоміж решти козацького війська. Тепер вони не покидали похідних колон і рухалися в складі війська, але що то був за рух!
– Пікінери у вісім рядів, ратища готуй! – лунав зірваний голос Нечипоренка, і колона розламувалась, бігцем перешиковуючись, займаючи раніше зазначені місця під спів сурми, яким дублювалися голосові команди осавула.
