поправити треба. Заодно звернеш увагу, який у людей настрій. Потім мені доповіси.
- Слухаю, батьку, - Дорошенко, не гаючись, вийшов із намету.
- І ще одне, - звернувся Сагайдачний до осавула, - видати козакам по чарці горілки з мого дозволу. Сьогодні вона їм не завадить...
Вийшовши з намету, Сагайдачний сів на коня. Треба було побачити Любомирського. Арабський скакун, подарунок покійного Ходкевича, гордовито вигинав шию, крокуючи через завмерлий у ранішніх сутінках табір.
Любомирського помітив ще здалеку. Перейнявши обов'язки рейментаря, той діловито об'їжджав позиції польських військ. Час від часу віддавав розпорядження підлеглим, які щільним натовпом оточували гетьмана.
- Доброго ранку, пане Любомирський, - привітався, наблизившись, Сагайдачний.
- Доброго ранку, - відгукнувся Любомирський діловито.
- Радий бачити вас у доброму здоров'ї.
- Дякую, пане Сагайдачний. Які справи привели вас до мене?
- Нагальні. Вам відомо, що сьогодні Осман намірився взяти реванш за всі минулі поразки?
- Відомо. Мені ще вчора донесли це мої вивідники. Що ж, ми готові... Не відмовите у честі поснідати зі мною?
- Гаразд.
Любомирський їхав поряд із Сагайдачним і бадьорим голосом розпитував його про справи. Здавалося, майбутній штурм його ніскільки не турбував.
- Ви розумієте, який буде штурм? - не втримався Сагайдачний.
- Розумію, вашмость, але не бачу приводу турбуватися. Ми вже майже місяць успішно відбиваємо всі їхні напади. А тепер жовніри ситі, дякувати Віденському. Отже, все складається на нашу користь.
Нарешті під'їхали до величезного, прикрашеного золотим і срібним орнаментом намета.
- Прошу, пане Сагайдачний. Це, звичайно, не палац у замку, але маю надію, що ви оціните простоту лігва старого вояки.
Сагайдачний оглянув обстановку в шатрі і тихо посміхнувся, ховаючи посмішку від Любомирського. "Скромне лігво" ущерть було забите предметами розкоші: дорогими килимами, венеціанськими дзеркалами у позолочених рамах, шафами з дорогим одягом. Якимось дивним серед цієї мирної і спокійної палати виглядав рицарський меч, що виблискував золотими спалахами у світлі десятків ароматичних свічок. Повітря сповнювалося пахощами дивовижних парфумів. Востаннє Сагайдачний чув стільки пахощів у сералі кафського бейлербея.
Добре вишколені служники забігали, сервіруючи довгий, укритий білосніжною скатертиною стіл.
- Я все-таки вважаю, - без упину торохкотів Любомирський, - що генерал повинен знаходитись у своєму таборі, поруч із жовнірами, власним прикладом показуючи, як треба долати всі труднощі походу. У палацах будемо відсиджуватися після перемоги.
- Цілком із вами згоден. Покійний ясновельможний пан Ходкевич був важко хворий, тому час від часу бував у палаці, але нам, воїнам, найліпшим парфумом слугує пороховий дим. А для вух нема солодшої музики, ніж переможний крик нашого війська.
- О! Пан гетьман висловлюється не гірше за античних поетів! Так, так, просте солдатське життя загартовує волю.
За лічені хвилини на столі виросла гора дорогоцінного посуду, що в ньому знаходилися найвишуканіші страви і напої. За плечима кожного з гетьманів, що сиділи у різних кінцях довгого столу, став служник, будь-якої миті готовий підлити в келих старого вина чи підкласти на тарілку найліпший шматок.
- Давайте, пане Сагайдачний, піднімемо келихи за перемогу. За нашу спільну перемогу над ворогом.
- Що ж, давайте. І за удачу. Вона нам сьогодні знадобиться, як ніколи.
Випили духмяне вино і взялися за сніданок. Любомирський, не замовкаючи ні на хвилину, висмоктував устриці та запивав новими і новими келихами. Потім в'їдався білими зубами в рожеве м'ясо індички, розламував вудженого вугра і хрумкотів великим зеленим яблуком. Сагайдачний майже нічого не їв. Поглядаючи на Любомирського, не розумів: як він не бачить перед самим носом страшної загрози.
- А як почувається найсвітліший князь пан королевич Владислав?
- Трохи ліпше, але він ще хворий. Проклята лихоманка геть виснажила його.
- Було б дуже добре, якби Владислав з'явився перед військом. Після смерті Ходкевича це підняло б настрій жовнірів.
- Слухаю, батьку, - Дорошенко, не гаючись, вийшов із намету.
- І ще одне, - звернувся Сагайдачний до осавула, - видати козакам по чарці горілки з мого дозволу. Сьогодні вона їм не завадить...
Вийшовши з намету, Сагайдачний сів на коня. Треба було побачити Любомирського. Арабський скакун, подарунок покійного Ходкевича, гордовито вигинав шию, крокуючи через завмерлий у ранішніх сутінках табір.
Любомирського помітив ще здалеку. Перейнявши обов'язки рейментаря, той діловито об'їжджав позиції польських військ. Час від часу віддавав розпорядження підлеглим, які щільним натовпом оточували гетьмана.
- Доброго ранку, пане Любомирський, - привітався, наблизившись, Сагайдачний.
- Доброго ранку, - відгукнувся Любомирський діловито.
- Радий бачити вас у доброму здоров'ї.
- Дякую, пане Сагайдачний. Які справи привели вас до мене?
- Нагальні. Вам відомо, що сьогодні Осман намірився взяти реванш за всі минулі поразки?
- Відомо. Мені ще вчора донесли це мої вивідники. Що ж, ми готові... Не відмовите у честі поснідати зі мною?
- Гаразд.
Любомирський їхав поряд із Сагайдачним і бадьорим голосом розпитував його про справи. Здавалося, майбутній штурм його ніскільки не турбував.
- Ви розумієте, який буде штурм? - не втримався Сагайдачний.
- Розумію, вашмость, але не бачу приводу турбуватися. Ми вже майже місяць успішно відбиваємо всі їхні напади. А тепер жовніри ситі, дякувати Віденському. Отже, все складається на нашу користь.
Нарешті під'їхали до величезного, прикрашеного золотим і срібним орнаментом намета.
- Прошу, пане Сагайдачний. Це, звичайно, не палац у замку, але маю надію, що ви оціните простоту лігва старого вояки.
Сагайдачний оглянув обстановку в шатрі і тихо посміхнувся, ховаючи посмішку від Любомирського. "Скромне лігво" ущерть було забите предметами розкоші: дорогими килимами, венеціанськими дзеркалами у позолочених рамах, шафами з дорогим одягом. Якимось дивним серед цієї мирної і спокійної палати виглядав рицарський меч, що виблискував золотими спалахами у світлі десятків ароматичних свічок. Повітря сповнювалося пахощами дивовижних парфумів. Востаннє Сагайдачний чув стільки пахощів у сералі кафського бейлербея.
Добре вишколені служники забігали, сервіруючи довгий, укритий білосніжною скатертиною стіл.
- Я все-таки вважаю, - без упину торохкотів Любомирський, - що генерал повинен знаходитись у своєму таборі, поруч із жовнірами, власним прикладом показуючи, як треба долати всі труднощі походу. У палацах будемо відсиджуватися після перемоги.
- Цілком із вами згоден. Покійний ясновельможний пан Ходкевич був важко хворий, тому час від часу бував у палаці, але нам, воїнам, найліпшим парфумом слугує пороховий дим. А для вух нема солодшої музики, ніж переможний крик нашого війська.
- О! Пан гетьман висловлюється не гірше за античних поетів! Так, так, просте солдатське життя загартовує волю.
За лічені хвилини на столі виросла гора дорогоцінного посуду, що в ньому знаходилися найвишуканіші страви і напої. За плечима кожного з гетьманів, що сиділи у різних кінцях довгого столу, став служник, будь-якої миті готовий підлити в келих старого вина чи підкласти на тарілку найліпший шматок.
- Давайте, пане Сагайдачний, піднімемо келихи за перемогу. За нашу спільну перемогу над ворогом.
- Що ж, давайте. І за удачу. Вона нам сьогодні знадобиться, як ніколи.
Випили духмяне вино і взялися за сніданок. Любомирський, не замовкаючи ні на хвилину, висмоктував устриці та запивав новими і новими келихами. Потім в'їдався білими зубами в рожеве м'ясо індички, розламував вудженого вугра і хрумкотів великим зеленим яблуком. Сагайдачний майже нічого не їв. Поглядаючи на Любомирського, не розумів: як він не бачить перед самим носом страшної загрози.
- А як почувається найсвітліший князь пан королевич Владислав?
- Трохи ліпше, але він ще хворий. Проклята лихоманка геть виснажила його.
- Було б дуже добре, якби Владислав з'явився перед військом. Після смерті Ходкевича це підняло б настрій жовнірів.
Вы читаете Хотин
×