Собеський опустив очі. Нарада продовжилася стосовно інших питань. Обговорили місце розташування майбутнього козацького табору й інші справи, пов'язані з цим. Ходкевич дав розпорядження полковникам тримати частини у стані повної бойової готовності. Хоча було малоймовірним, що турки кинуться у бій, не перепочивши, як завжди, п'ять-сім днів, але воєвода вирішив не ризикувати. Розходитися почали лише через дві години.
Сагайдачний бадьорим кроком прямував до невеликого козацького загону, на чолі якого він прибув у Хотин. Звивиста стежка, яка бігла у темному, запиленому килимі трави, привела його до місця стоянки. Над головою нависла велетенська округла споруда Комендантської вежі. Жовтий вищерблений камінь здіймався на два з лишком десятки сажнів, закриваючи майже весь виднокрай. Під стіною, здираючись стрімким схилом, паслася селянська корова. Виконувала майже акробатичні трюки, вишукуючи ліпшої паші. На болотистому дні колишнього рову дзюркотів веселий струмочок. Проминав затінок горіхових дерев і біг до широкого плеса Дністра, над яким здіймалася північна стіна із сумнозвісною вежею Смертників. З давніх-давен на кам'янистому березі під нею знаходили свою смерть десятки нещасних, що їх було засуджено до страти.
Козаки напували коней у струмку, грілися на сонці, відпочивали після подорожі через Польщу. Кілька парубків, завзято ляскаючи засмальцьованими картами, грали в чупрундира.
Сагайдачний підійшов до сотника Загнибіди, що стояв поруч із картярами й задумливо розглядав триметрові зубці на фортечній стіні. Побачивши Сагайдачного, вказав на них рукою.
- Добра кам'яниця! Такі стіни й турецькі гармати не візьмуть.
- Та добра. Маленька лише... Давай, Іване, піднімай людей.
- Вирушаємо?
- Треба.
- До Бородавки?
- До нього. Треба глядіти, як дитя нерозумне.
- Тут волохи проїжджали, казали, десь під Сучавою козаків бачили. А другі під Могилевом, трясця його знає, куди їх занесло.
- Знаю. Поляки тільки й мають діла говорити, що Яцько військо по всій Молдавії та Волощині розкидав.
Загнибіда із зітханням покрутив головою.
- Ой, не до добра!
- Звісно. Вже пішли чутки, що побили їх дуже.
- І навіщо ж воно?
- Яцька не знаєш? Йому б у здобич побавитися. Тепер полетіли буйні голови, що минулого року кричали: "Геть Сагайдака!" Тепер зачухаються! - у голосі Сагайдачного почулася зловтіха.
Він узяв у джури повід і одним рухом скочив на коня.
- Уперед, дітки, не баритись! - і першим погнав коня скелястим берегом.
Ще задовго до обідньої пори загін у півтори сотні вершників виїхав із Хотина й попрямував на захід. Сагайдачний поспішав. Він мав намір не пізніш як на другий день бути у таборі гетьмана.
Ледь всілася на обрії хмарка куряви, через місток до фортечної брами поспішав, сповнюючи повітря цоканням копит, другий загін. А ще через хвилину здивованому Ходкевичу доповіли, що його аудієнції очікує посол гетьмана Бородавки. Він назвався полковником його гетьманської милості Михайлом Дорошенком і доповідав, що козаки стоять табором за сотню верст на захід, під Могилевом, і очікують розпорядження командувача.
- Чортів Бородавка! З'явився насилу, пся крев. Стонадцять дзяблів у його холопську пельку! - заревів Ходкевич. Проте, незважаючи на лайку, в його голосі бриніли радісні нотки. Віленський воєвода щиро зрадів появі козаків, забуваючи, що завжди вважав їх натовпом черні й кривив шляхетні губи від думки, що матиме їх союзниками.
- Треба спинити Сагайдачного. Висилайте загін рейтарів за ним, - звернувся він до присутнього у кімнаті Лєсковського. - А проте... Нехай їде. Не наше шляхетське діло за холопами бігати. Та й піджене Конашевич Яцька. Ні, нехай їде...
Того вечора Дорошенко вирушив до козацького табору. При собі мав наказ козакам негайно вирушати у Хотин.
Загін Сагайдачного обережно пересувався волоською землею. Петро Конашевич їхав на чолі загону, уважно позираючи навкруги. Його непокоїла близькість турецького війська і повне незнання того, де шукати Бородавку. Вони вже кілька разів міняли напрямок руху і заїжджали у невеличкі селища. Але ніде ніхто не бачив великого козацького війська,
Вы читаете Хотин
×