Хотин

У таборі, що потроху відходив від бойової лихоманки, налагоджувалося звичне військове життя. Джури й молодики розносили хліб, пастрему та саламату. До шпиталю потягнулися поранені.
Біля Сагайдачного зібралися викликані джурами полковники. Мовчки очікували початку імпровізованої наради. У всіх був піднесений настрій. Результати першої атаки, а також виклик Сагайдачного (очевидно, Конашевич уже щось надумав!) вселяли оптимізм на майбутнє. Сагайдачний підтримав сподівання.
- А що, пани полковники, як справи в полках?
- Добре!
- Б'ємо!
- Не такий страшний він, диявол, як його малюють!
- Добре, що б'єте. Втрати великі?
Підрахували. Вийшло - три десятки вбитих, переважно, гарматним вогнем, та ще півсотні поранених. Половина навіть не зверталася до шпиталю.
- Все одно багато, - нахмурився Сагайдачний, - треба буде шанці допрацювати. Часу поки що обмаль мали. Ну, добре. А чи не час дати погуляти козакам? Треба Ходкевичу показати, як козаки воюють, а то щось настрашився. За окоп і носа не висуне!
- Треба, - погодилися полковники.
- Саме час, Конашевичу! Сидимо, як кроти, сон бере.
- Та й я дивлюсь. Отож від кожного полку...
Над головами, з оглушливим злим шипінням пролетіло величезне ядро. За сотню кроків від старшин воно вдарилось у землю й вибухнуло, наповнивши околиці гуркотом і хмарами диму. Від несподіванки коні кинулися врізнобіч.
- Чорти нехрещені! Пси би вам писки гризли! - притримав Дорошенко зляканого коня.
- Отож від кожного полку, - продовжив Сагайдачний, - по тисячі охочекомонних готуйте до розгардіяшу. Щоб через годину були напоготові. Поки що через окоп нікому голови не показувати, щоб турок передчасно не здогадався. А ми тим часом їм на гонорі пограємо, хай ще раз у наступ лізуть. Коли відіб'ємо, сідайте їм на плечі... Бачу, в них гармат забагато, най поділяться.
Полковники, не гаючись, погнали коней готуватися до бою, а Сагайдачний поїхав повз козаків, що лежали у шанцях.
- Агов, дітки! Щось турки налякалися, не лізуть більше.
- Та не лізуть, батьку!
- То, може, попросите?
- А чи їм вклонитись?
- Ні! Перед собаками шапки не ламають!
- Що ж тоді нам робити?
- Гадаю, ліпше в пику плюнути, згодні?
- Авжеж згодні, батьку!
- Ну, то вилазь на окоп, хто турецьку й татарську знає. І щоби мені дошкульніше бусурман привітали. Щоб вони бісилися від люті!
Вигадку сприйняли з ентузіазмом.
- Ото добре наш батько придумав, - гомоніли козаки, - оце розумна голова!
А через хвилину сотня козаків уже вискочила на окоп і почала насміхатися над яничарами, що стояли за двісті кроків попереду. Влучні жарти перемежувалися з реготом усього козацького війська.
- А що, правовірні, чоловіків своїх на війну не взяли? Хіба у вас завжди тільки баби воюють? - гукав голий до пояса запорожець.
- Та хіба це баби? - у такт першому дивувався другий козак.
- А хто ж? Дивися, побратиме, як одягнуті! Немов молодухи до шлюбу! - над полками лавиною вибухнув регіт.
- Та ні, - не вгавав другий, - це не баби. Гадаю, що це ні се ні те. Ось що!
- І то як воно так?!
- Та, мабуть, вони євнухи. Глянь на отого пикатого, ну чим не різдвяне порося?
Далі хтось витягнув на окоп цілий бурдюк свинячого сала з наміром почастувати бусурман. Хтось стягнув широченні