Хотин

грабунок рештків лівого крила. Лише завдяки цьому жалюгідна жменька якихось трьох сотень сейменів змогла пробитися до свого табору. Чвертьмільйонне військо, глипаючи очами, спостерігало, як на полі бою хазяйнують кілька тисяч грабіжників. Оговтуючись від несподіваної поразки, навіть не зробили спроби припинити плюндрування тіл убитих і відбити покидані байрактарами знамена.
Сагайдачний повертався переможцем. Гордовито виступав, оточений цілим лісом ворожих знамен. А позаду рипіли вози, вгиналися під здобиччю захоплені у ворога коні. Поводили дико очима, роздували ніздрі, не впізнаючи своїх господарів. Трофеї були на диво багатими. Дванадцять невеликих гармат, рушниці, шаблі, пістолі. Гори кінських рондиків, одягу. Вели приторочених до сідел полонених, серед яких було кілька досить значних.
Табір тріумфував. Усе, що було у ньому, бігло назустріч, вітаючи переможців. Весело вимахували шапками. Овації перекинулись і на польський табір, тож через кілька хвилин мури стародавнього Хотинського замку здригнулися від криків десятків тисяч горлянок...

У таборі до Сагайдачного під'їхав багато вбраний польський хорунжий. Відрекомендувався офіцером для особливих доручень при особі Карла Ходкевича.
- Мені доручено передати шановному панові гетьману, що його чекає ясновельможний пан генерал на військову нараду. Вона відбудеться...
Сагайдачний нетерпляче змахнув рукою.
- Зачекай хвилину... Агов, козаче, - крикнув він Андрієві Кульбабі, що ішов назустріч, - Андрій, здається?
- Так, батьку, Андрієм охрестили.
- Дякую за герць, соколе. Тримай ось! Сагайдачний витягнув із-за очкура турецького пістоля. Зброя була дорогою, всипана смарагдами та самоцвітами, цвяхована щирим золотом. Андрій прийняв подарунок і вклонився.
- Утричі дорожчий він мені, батьку, тим, що з рук самого Сагайдачного отриманий. Дякую! - Андрій був глибоко зворушений.
- Не дякуй, лицарю, заслужив! А це, - Сагайдачний пошукав у кишені й витягнув чималенького гамана, - це за ту послугу, що від тебе мав я. Вип'єш за моє здоров'я, що про нього так піклувався. - Сагайдачний посміхнувся.
Андрій ще раз подякував, схиливши голову.
Сагайдачний повернувся до поляка:
- Отже...
- Марек Грабовський, пане мосць. Хорунжий його ясновельможності. Його милість чекає на вас у замку, в комендантському палаці, на нараду.
- Добре, передай Ходкевичу, що я буду.
Сагайдачний повернув коня, чим дав зрозуміти, що розмову закінчено, а Андрій раптом згадав розповідь Горбоноса і звернувся до хорунжого:
- А чи ти не з Кам'янця на Поділлі, голубе?
Поляк спалахнув:
- З ким говориш, хлопе?!
- З тобою, з ким іще? - Андрій покрутив головою. - Хто ще мене слухає?
- Лайдак! Сто дзяблів тобі! Як треба з уродзоним шляхтичем розмовляти? Ось я тебе батогом! - Грабовський замахнувся.
- Но-но! - відскочив убік Кульбаба. - А то ще й шаблі скуштуєш. Відповів би ліпше на питання, мо', діло до тебе яке.
Шляхтич не вгавав, але виливши на запорожця потік лемківської лайки, усе ж зацікавлено мовив:
- Ну, з Кам'янця, що далі?
- І малжонка у тебе Юстися?
- Так. А ти звідкіля пані Юстисю знаєш? - Грабовський підозріло примружився.
- І зовсім я її не знаю, - викрутився Андрій. - Зі мною в курені козакує сусіда ваш, Яцько Лях. Тобто зараз він Лях, а як раніше звався, то не відаю. Казав, що знає тебе. Але, бачу, що з таким цабе і говорити йому нема про що.
Грабовський погордливо відкопилив губу.
- Я ваших запорізьких харцизяк не знав і знати не хочу. Поступися, смердючий хлопе, дай проїхати!
Андрій неквапливо поступився і вдавано почав винюхувати свою сорочку.