Хотин

Волоха скрутили й відібрали невеличкого пістоля.
- Тю, та то перевертень! Тепер юж попався, не відкараскаєшся! - мовив Дорошенко, розглядаючи маленьку, італійської роботи зброю. - Пане гетьмане, треба полоскотати добре його, здається мені, багато чого цей волох нам повідає.
Обличчя Кондулеску, тільки що улесливе й запопадливе, враз набрало рішучого виразу.
- Ваше щастя, розбійники! Аллах всемогутній, воля його безмежна. Нічого від мене не почуєте, погані гяури!
- О, то він ще й потурнак!
Сагайдачний схопився на ноги.
- Тягніть ґалаґана до кабиці, - звернувся до козаків, потім повернувся до лежачого Кондулеску: - це ми ще зараз побачимо, як ти мовчати вмієш. Зірвати з нього одяг!
Волоха враз підхопили дужі руки і миттю винесли з намету до багаття. Поволі почали підтягуватися зацікавлені козаки. У широкому колі навколо кабиці пручався й верещав багато вбраний Іон Кондулеску. Козаки зірвали з нього дорогий кунтуш, штани. Нарешті султанський посланець залишився лише у спідньому. Підійшов коваль з Уманського полку, що був розташований поряд. На плечах дебелого козарлюги лежали кліщі, що ними він зривав із коней старі підкови, і декілька залізних прутів.
Мовчки вклав усе це в жар і застиг, чекаючи, що йому накажуть далі.
Сагайдачний підійшов до Кондулеску. Взяв волоха за бороду і рвучко потяг на себе.
- Ну що, Юдин плоде, будеш говорити, чи спекти тебе, як курча? Ти поглянь навкруги, гадаєш, ці люди будуть із тобою панькатися? - вказав рукою на навколишніх.
Полонений похмуро мовчав. Сагайдачний підкликав рукою коваля.
- Роби свою справу, козаче...
Через хвилину над козацьким табором забринів сповнений муки крик. Він повторювався знову і знову, поки через кілька хвилин не обірвався у несамовитих риданнях. Розпечене залізо взяло гору, і Кондулеску навіть не заговорив - заблагав:
- Пустіть мене, не мучте! Все, що знаю, скажу, до решти все! Нема сили терпіти таку наругу!
- Добре, - мовив Сагайдачний, запитливо подивившись на волоського вельможу, - я тебе слухаю, потурначе.
Збиваючись і стогнучи, раз по раз обриваючи мову, Кондулеску почав свою розповідь. Він плаксиво ойкав і викривав себе, супутників, зрадливі наміри турецького султана.
Через півгодини Сагайдачний з Микитою та Андрієм поганяли коней у напрямку Хотинського замку, а голова підступного волошина покотилась у кущі ліщини, що вкривали берег Дністра. Зрада, що могла привести козацько-польське військо до нищівної поразки, була викрита.
Ходкевич прийняв Сагайдачного і його супутників у покоях комендантського палацу. Мовчки вислухавши, потиснув кожному руку.
- Дякую, панемосць гетьмане, дякую і вам, молодці. Багатьом захисникам корони врятували ви життя цієї ночі. Якби зрадникам вдалося підпалити табір, турки вдерлися б у нього без великих перешкод. А де ці люди, що везли нам таку зраду?
- Я наказав усіх стратити, - похмуро кинув Сагайдачний.
- Шкода, я хотів на них подивитись. Але як є, так є. Що будемо робити далі?
- Гадаю, треба зробити те, чого вони не встигли, - раптом вихопилось у Микити.
Ходкевич і Сагайдачний здивовано подивилися на козака.
- Що ти мелеш, запорожцю? - Ходкевич неприязно скривив губи. - Хочеш підпалити табір?
- Ні, не табір! - гаряче заперечив Микита. - А от перед табором можна було б люльку розпалити та зачекати турчина з гостинцями. Гадаю, вони не баритимуться.
- Чорт би тебе взяв! Добру голову маєш! - поплескав Микиту по плечу Сагайдачний. Він одразу зрозумів, що має на меті запорожець. Позирнув на Ходкевича.
- Турки, напевне, очікують, доки наш табір займеться, а потім ударять великими силами. Розумієте, в чому річ?
- Так, так! - Ходкевич погладив пишні сиві вуса. - Тепер розумію. Звір обернеться на мисливця! Геніально! Пане Сагайдачний, я негайно збираю нараду. Можете відпустити молодців, їх буде нагороджено.
Сагайдачний мовчки подивився на запорожців. Ті вклонились і задзвеніли вниз по сходах. Почули лише репліку Ходкевича:
- Я волів би... - і голос стих у глибині покоїв. Схоже на колодязь подвір'я замку зустріло цілковитою темрявою.