Хотин

Була Варна здавна славна -
Славнішії козаченьки.

І рухалося далі могутнє військо. Нестримним кроком долало версту за верстою, линучи назустріч туркам, які десь там, на південному заході, мали зустріти їх у пекельному військовому привітанні.
Раптом повз козацькі ряди, порушуючи рівний неквапний рух, пролетів загін польської гусарії. Стрункі білолиці вояки, у блискучих панцирах, щиро оздоблених золотом шоломах, із червоними ратищами списів у руках, нещадно гнали породистих тонконогих коней, прикрашених багатими рондиками3. З'явившись із хвоста колони, вони стрімко чвалали до її голови, залишаючи позаду все нові підрозділи.
Через півгодини, минаючи відділи війська, гусари наблизилися до гурту багато вбраних старшин, що їхали на чолі війська. Молодий польський шляхтич, який очолював загін, стримав баского огиря і крикнув, не знаючи до кого звернутись:
- Маю лист до гетьмана Бородавки!
А до нього вже летіли три десятки комонних козаків з особистої охорони гетьмана. Спинилися щільною стіною перед здивованими поляками. Стояли спокійно, з ніг до голови оглядаючи прибулих.
- Хто такі будете? - у спокійному голосі козака вчувалася криця.
Поляк спалахнув.
- Я єстем хорунжий його величності, Марек Грабовський. На цю хвилю - посол його ясновельможності коронного гетьмана Кароля Ходкевича. Геть із дороги, лотри!
Він замовк і розгублено закліпав очима. Здавалося, що козаки не чули сказаного. Вони все ще похмуро позирали на поляків, не збираючись рухатися з місця. Грабовський не чув себе від люті, але не знав, що діяти.
- Ви не чули?! - ще раз гнівно зблиснув він очима. - У мене лист до гетьмана Бородавки.
- І чого ти, пане, особисто і твій гетьман Ходкевич разом із тобою хочуть від пана гетьмана?
- Але ж це образа! Свята Діво, я не подарую такої мови мерзенному хлопу!!!
На козака крики Грабовського не справили ніякого враження. Він спокійно припалив люльку.
- Вибач, пане. Але я маю знати, кого допускаю до свого гетьмана... То що у вас? Я передам.
Грабовський вибухнув.
- О, стонадцять дзяблів! З дороги, лайдаку! Я мушу говорити з гетьманом, а не з його хлопами! - бризкаючи слиною, він вихопив шаблю.
Козаки не рухнулися з місця. Грабовський хвилину дивився в очі, що нагадували зрізи мушкетних стволів, після чого з лайкою закинув шаблю назад у піхви. На гомін обернувся кремезний старшина, на вигляд років п'ятдесяти, з різким, укритим зморшками обличчям, який їхав під розвернутим гетьманським штандартом. Він, узявши вбік, спрямував коня до посланців. Козаки, які щойно стояли непорушною стіною, без слів розступилися, даючи йому дорогу. Грабовський нервово стримував коня і невідривно дивився на новоприбулого.
- У мене немає хлопів, прошу пана. Тут скрізь вільне козацтво, тож козаки мають право знати, за якою справою турбують їхнього гетьмана, - пролунав низький і владний голос. - Я Яцько Бородавка, кажи, що маєш казати.
Грабовський трохи знітився і опустив очі. У голосі Бородавки він почув силу та крицеву волю.
- Лист від його ясновельможності! - мовив він, прокашлявшись.
Бородавка простягнув руку.
- Давай, - кинув коротко.
Грабовський розшпилив кілька ґудзиків на оксамитовому каптані й видобув з-за пазухи сувій цупкого паперу. З ледь помітним поклоном простягнув гетьману. Бородавка недбало оглянув лист. Темний відтиск гербової печатки на сургучі. Сумнівів не було, на печатці герб Кароля Ходкевича. Мовчки зламав крихкий сургуч і заходився читати.
Ходкевич не писав нічого нового. Ті самі стримано ввічливі формули, ті самі побажання здоров'я і довгих років життя. За ними тон одразу мінявся й сухо інформувалося, що військо його королівської милості, у якому він має честь бути рейментарем, зосереджено біля Жванця і Браги. Активно будується міст для переходу через Дністер. Стурбовано цікавився місцем знаходження реєстрового козацького війська. Інтерес цей був викликаний тим, що з турецького табору приходили невтішні новини. Армія султана, до якої приєднався бейлербей4 Анатолії, уже переправилася через Дунай і форсованими маршами просувається у напрямку кордонів Речі Посполитої. Дуже скоро турки будуть на Поділлі. Наприкінці Ходкевич, відкинувши ввічливість і дипломатичні виверти, прямо наказував якнайшвидше приєднуватися козакам до його війська.