Джура вдарив острогами коня і щодуху помчав до польських окопів. Позаду залишився ляскіт рушничних пострілів, брязкіт холодної зброї і крики. Все це з'єдналося в один глухий гул, який, що ближче до польських окопів, тим тихіше турбував звикле вухо.
Ходкевич у повному лицарському обладунку сидів верхи на тонконогому арабському огирі. З шолома, що його забрало було піднято догори, звисав пишний султан зі страусового пір'я, панцир зблискував у променях вечірнього сонця. Ноги в залізних чунях, з гострими носами, було продіто в золоті, з орнаментом, стремена. При боці звисав палаш, дорогий, але без надмірної східної цяцькованості. Кінський рондик був до пари вбранню лицаря - пишний, шитий золотими і срібними галунами, лакованої шкіри і дорогоцінного карбування.
Савка кинувся пробиратися крізь почет гетьмана, що налічував мало не сотню вершників. Тієї самої миті навколо нього заблищали кілька шабель.
- Стояти, лайдаче! Кажи, хто такий, а не то вмить голову зітну, слово гонору! - почувся голос.
- Послання від гетьмана Сагайдачного!
- Пустіть його, - мовив Ходкевич.
Гусари поховали шаблі й дали джурі проїхати. Савка зняв шапку й наблизився до Ходкевича.
- Вітаю, мостивий пане! Маю важливі новини від пана гетьмана Сагайдачного!
- Що там? - сухо запитав Ходкевич.
Джура переповів сказане Сагайдачним.
- Пся крев! Пан Сагайдачний надто швидкий, слово гонору! Навіщо він загнався аж до чорта на роги, адже я на нараді сказав цілком зрозуміло: нам конче потрібно дотримуватись оборонної тактики! - Ходкевич кидав слова крізь стиснуті зуби.
- Але ж наступ дуже вдалий, турки біжать! - джура ошелешено закліпав вигорілими віями.
- То не є хамського розуму справа! - Ходкевич аж підстрибнув на кульбаці. Потім, понижуючи голос, звернувся до Владислава, що стояв поруч:
- Як ви вважаєте, ваша ясновельможносте? Адже це нерозважливо!
Владислав набундючився і хитнув головою:
- Ваша правда, шановний генерале, гадаю, що турків надто багато для цієї справи. Наша сила тут, на окопах.
- Можливо, Сагайдачний і має рацію, але я не можу ризикувати. За нами оголена ойчизна. Якщо ми програємо у сій авантюрі, втратимо армію, і тоді Польща буде беззахисною...
- Але ж запорожці просять лише десять тисяч. Можливо, є сенс прислухатися? - втрутився у розмову Любомирський.
- Пане Станіслав, це не має значення. Якщо турки візьмуть у кільце козаків, а з ними і наші полки, з рештою війська ми вже нічого не вдіємо, нас і так надто мало.
Любомирський промовчав. Савка під час цієї розмови очманіло переводив погляд з одного шляхтича на другого. Він не міг повірити почутому: ляхи відмовляються помогти! І це тоді, коли запорожці зробили самі майже все для цієї перемоги! Тоді, коли дорога кожна хвилина, доки не опам'ятався ворог.
- Передай Сагайдачному, що ми не схвалюємо його дій. Допомога надана не буде, а йому я раджу відводити козаків до табору. Це не метод справжніх полководців, це авантюра!
Люто зиркнувши з-під кудлатої козацької шапки, Савка повернув коня і декілька разів огрів його батогом. Кінь зірвався у чвал і поніс вершника назад до бойовища.
Сагайдачний мовчки вислухав джуру. Савці навіть здалося, що він зовсім не здивувався. Опісля лишень махнув головою і вимовив:
- Добре. Давайте у полки гасло до відступу.
- Ох, гірко, батьку! - вирвалось у Савки.
- І мені гірко... Давайте гасло!
Десяток гетьманських джур понесли до полковників наказ Сагайдачного. І це було вчасно - у козаків уже закінчувалися кулі та порох. Люди були дуже втомлені й трималися на ногах з останніх сил.
Незабаром почали відходити. Злагоджено, полк біля полку, курінь біля куреня. Турки, втім, навіть не намагалися переслідувати ворога. Не в змозі оговтатися від поразки, паші, каракулучі36 та сипахи тримали свої бюлюки на місці. Очманіло позирали на козаків, що тепер уже безперешкодно грабували ту частину турецького обозу, що її вдалося
Вы читаете Хотин
×