Хотин

- Біс його знає. Може, боїться його Сагайдачний?
- Та чого б він боявся?
- Кажуть, ходив Яцько, людей підбивав, щоб Сагайдачного вбити. Мали вночі зарізати.
- Та то брехня!
- Може, й не брехня!
- Яцько не такий! Крім того, з гетьманства його не усували. Чого йому вночі капості робити?
- Йому те гетьманство, мов чужий кожух... Хто за ним піде?
- Може, хто й піде...
Такі розмови велися майже біля кожної кабиці. Табір, що не мав достатньої інформації про боротьбу за гетьманську булаву, обростав чутками. Говорили навіть, що у Бородавки захопили турецьких посланців, котрі, мовляв, обговорювали зраду полякам і перехід на бік турків. Та правда була простішою і, як завжди, менш неймовірною. Ніяких таємних послів від Османа II у таборі, звичайно, не було. Бородавка відповів заперечливо на їхні запитання ще значно раніше. Не було й змови. Але вона могла статись! Ось причина арешту. Сагайдачний досить добре знав непостійність козацьких симпатій і боявся повернення їх на бік Бородавки. Хоча сам не розумів, чого боїться. Думка про гетьманство вже не була такою нав'язливою, як півтора роки тому, коли булаву вихопили з його рук. Хіба образа? Ще досить свіжою була в пам'яті та злощасна Рада. Та це знав лише один Сагайдачний. А тим часом табір гудів. Від вибухів емоцій рятували лише вибухи турецьких ядер...
Із заходом сонця все затихло. Козаки повкладалися спати і невдовзі хропли тисячами голосів. Не спала лише варта на окопах. Пильно стежила вона за полем перед собою. Поволі над обрієм зникла остання світла смужка. День минув, нагадуючи людям, що перемир'я вже скінчилось, а назавтра почнеться смертельна борня, і не всі, далеко не всі, побачать наступну вечірню зорю. До болю в очах вдивлялись у темряву вартові: чи не надумали турки нічної атаки. Але поки що все було спокійно. Ще з обіду вони почали переносити табір на інше місце, очевидно сподіваючись забути нечувану досі поразку, що її отримали на місці старого обозу. Тепер шатра ворожого табору так наблизилися до козацько-польського табору, що передні укріплення майже прилягли до передніх запорізьких. Десь віддалік засурмив слон, раз і вдруге, примушуючи козаків незрозуміло почухувати голені потилиці...

Шостого вересня, коли ледь засіріло у вранішньому небі, повз окопи їхав одинокий вершник. Сонний табір ще не ворушився, лише де-не-де ходили у пошуках паші худючі корови й воли. Неголосно бекали вівці.
- Чолом, батьку! - підняв ратище один із вартових, що повз них проїжджав вершник.
Сагайдачний, а це був він, махнув головою і продовжив об'їжджати позиції. Обдивлявся шанці, насипи, палі, що мали спиняти ворожу кінноту, засипані землею вози. Вартові один за одним підіймалися, щоби привітати свого ватажка. Варта не спала.
Наблизившись до чергової чати, Сагайдачний скочив з коня на землю і хутко, мов молодий, збіг на насип. Наблизився до трьох козаків у синіх жупанах, що зняли шапки і вклонилися. На молодих ще вусатих обличчях не було жодної ознаки сонливості.
- Вітаємо, батьку, - бадьоро мовив один із вартових, очевидно, старший.
- Доброго ранку, дітки. Ну, як там отоманин?
- Сплять турки! Та так, ніби вдома. Навіть вартових не видно.
- Сплять, кажете? - Сагайдачний з хвилину пильно дивився на передові укріплення турків. На низеньких окопах не було помітно ніякого руху, сотні різноколірних шатер у передній частині табору стояли, немов зачаровані - жодного руху. - Що ж, добре! Хай сплять, може, й війну просплять. А вночі як, спокійно?
- Ось так, як і зараз. Звечора покличе бусурманів до молитви цей... Як його, пса?
- Муедзин, - вставив другий козак, що до цього стояв мовчки.
- Муедзин, точно. Щось побекає, ніби баран, вони й падають на коліна. Помоляться, потім нажеруться - і спати. Аж сміх бере! Заходь і бери їх ножем.
- Візьмемо, панове молодці. Майте терплячку. - Сагайдачний посміхнувся запальній мові козака.
- Там, гадаю, і розжитись є чим, - непевно мовив третій козак, що до цього мовчав.
- Де Богдан Куроша? - запитав Сагайдачний, пускаючи повз вуха останні слова.
- Пан полковник ондечки, у наметі, - показав один із козаків.
Сагайдачний повернувся і, взявши коня за повід здоровою рукою, покрокував у вказаному напрямку. Позаду