— Цікаво, хто вбив бідного лева? — підхопив Лопух. — Треба його поховати.
— О, це не був лев, що розмовляє, — сказав Хитр, — про це можеш не турбуватися. Вище водоспадів у Західних Нетрях немає звірів, що розмовляють. Цю шкіру носив дикий, безсловесний лев.
До речі, так воно й було. Чоловік-мисливець убив і оббілував цього лева в Західних Нетрях декількома місяцями раніше. Але це не стосується нашої історії.
— І все-таки, Хитре, — сказав Лопух, — навіть якщо ця шкіра належала дикому, безсловесному леву, пристойніше було б влаштувати скромні похорони. Я хочу сказати, що леви — це взагалі досить... досить серйозно. Самі знаєте, через Кого. Розумієте?
— Припиняй міркувати, Лопуше. Ти в цьому не сильний. З цієї шкіри ми зробимо тобі шубу.
— Я не хочу, — сказав Осел. — Це буде... я хотів сказати, інші звірі можуть подумати... ну, загалом, я не хотів би...
— Про що це ти? — роздратовано перебив його Хитр.
— Я гадаю, буде неповагою до Великого Лева, якщо такий Осел, як я, почне походжати в лев’ячій шкірі.
— Припини, будь ласка, сперечатися, — сказав Хитр. — Що такий Осел, як ти, у цьому розуміє? Ти не зугарний міркувати, Лопуше, так надай це мені. Чому ти не хочеш ставитися до мене так само, як я до тебе? Я знаю твої сильні риси й ціную їх. Я дозволив тобі лізти до Казана, бо знав — ти зробиш це ліпше за мене. Але чому я не можу робити те, що я вмію, а ти — ні? Чи дозволять мені хоч що- небудь робити? Будь же справедливим.
— Ну звичайно, раз так... — сказав Лопух.
— От і я кажу, — підхопив Хитр. — Ніж міркувати, краще б пробігся до Чипінгфорда й дізнався, чи немає там апельсинів і бананів.
— Я втомився, Хитре! — заблагав Лопух.
— Звичайно, — сказав Мавп, — і промок, і змерз, а біг риссю — кращий спосіб зігрітися. Крім того, сьогодні в Чипінгфорді базарний день.
Лопух не став сперечатися.
Залишившись на самоті, Хитр відразу зашкутильгав до свого дерева то на двох, то на чотирьох лапах. Перемахуючи з гілки на гілку, він шаснув нагору, базікаючи й скалячи зуби. У своїй хатинці він знайшов нитку, голку й великі ножиці — він був розумний Мавп, і гноми навчили його шити. Засунувши до роту моток ниток (це була дуже товста нитка, швидше навіть мотузка), від чого щока в нього відстовбурчилася, немов він смоктав величезну ірис-
ку, Хитр взяв голку в зуби й ножиці в ліву лапу. Потім зліз із дерева й зашкутильгав до левиної шкіри. Присівши біля неї навпочіпки, він взявся до роботи.
Відразу прикинувши, що тулуб лева завеликий для Лопуха, а шия короткувата, він відрізав великий шматок від тулуба й
