— Хто в Нарнії, та й в усьому світі, насмілиться на таку брехню? — І, сам того не зауважуючи, поклав руку на руків’я меча.
— Я не знаю цього, о королю, — відповів кентавр, — але я знаю, що на землі є брехуни й що їх немає серед зірок.
— Я гадаю, — сказав Алмаз, — Аслан може прийти, хоча б усі зірки на небі пророкували
зворотне. Він не раб зірок, але їхній творець. Хіба не говориться в давніх сказаннях, що він не ручний лев?
— Чудово сказано, Алмазе! — вигукнув король. — Це ті самі слова: не ручний лев. Так говориться в багатьох сказаннях.
Руномудр підняв руку, збираючись сказати королеві щось важливе, але зненацька з лісу почулися жалісні крики. Вони лунали все ближче, але ліс на заході був такий густий, що прибульця було не розібрати.
— О горе, горе, горе, — кричав голос, — горе моїм братам і сестрам! Горе священним деревам! Ліси порожніють. На нас ідуть сокири. Нас рубають. О горе, горе, горе!
З останнім вигуком з’явилася жінка, така висока, що голова її сягала врівень із головою Кентавра; і ще вона скидалася на дерево. Якщо ви ніколи не бачили Дріаду, то не уявите її з опису, але хоч раз побачивши, безпомилково впізнаватимете — за якимись особливостями кольору, голосу, волосся.
Король Тиріян і його друзі відразу зрозуміли, що перед .
ними Дух Соснового '
Дерева.
— Правосуддя, государю! — кричала вона.
— Я закликаю вас на допомогу! Будьте опорою своєму народу! Вони вирубують нас на Ліхтарному Пустищі. Сорок величезних стовбурів моїх братів і сестер уже лежать на землі.
— Як, леді? Вирубують Ліхтарне Пустище? Убивають дерева, що розмовляють?! — закричав король, підхоплюючись і хапаючись за меч. — Як вони посміли?! І хто посмів? В ім’я Аслана...
— А-а-а, — вимовила Дріада, здригаючись, наче від сильного болю. Вона здригалася через невеликі проміжки часу, немов від повторюваних ударів, а потім — наче їй зненацька перерізали обидві ноги — впала в траву; ще мить — і вона вже була мертва; потім зникла. Усі розуміли, що це значить: за багато миль звідси зрубали її дерево.
Від скорботи й гніву король на хвилину втратив дар мови. Нарешті він сказав:
— Уперед, друзі. Ми повинні, не гаючи жодної хвилини, поспішити вгору по ріці й знайти негідників, які підняли руку на дерева. Пощади їм не буде.
