воістину жахлива річ.
Дотепер Тиріян не сумнівався, що тархистанці привели своїх власних коней, безсловесних і нерозумних, подібних до коней нашого світу. І хоча знущання над безсловесним конем було йому огидним, він, природньо, більше думав про вбивство дерев. Йому й на думку не спало, що хтось посміє запрягти вільного нарнійського Коня, тим більше підганяти його батогом. Коли звірячий удар обрушився на коня, той здійнявся дибки й вимовив, ледь не кричачи:
— Дурень і тиран! Не бачиш — я роблю все, що можу!
Ледь Тиріян зрозумів, що перед ним нар- нійський Кінь. Його, як і Алмаза, охопив такий гнів, що він уже не тямив, що робить. Король підняв меча, Єдиноріг опустив голову, обоє стрімко кинулися вперед. За кілька хвилин тархистанці лежали мертвими: один — обезголовлений мечем короля, інший — простромлений у саме серце рогом Алмаза.
4» Розділ третій 4*
МАВП У СЛАВІ
— Поважний Конику, поважний Конику, — лагідно промовляв король, поспішно перерізуючи посторонки, — як удалося чужоземцям поневолити вас? Хіба Нарнія завойована? Хіба була битва?
— Ні, государю, — задихаючись, промовив Кінь. — Аслан тут. Усе це відбувається за його наказом. Він звелів...
— Бережіться, государю, — застеріг Алмаз.
Тиріян підняв очі й побачив, що зусібіч до них біжать тархистанці, а з ними трохи звірів, що розмовляють. Двоє вбитих упали без крику, і збігло кілька секунд, перш ніж інші зрозуміли, що трапилося. Але тепер вони зрозуміли. Чимало з них стискали в руках ятагани.
— Швидше! Сідайте на мене! — вигукнув Алмаз.
Король скочив на спину старому другові, і той поскакав геть. Коли вони залишили ворогів далеко позаду, Єдиноріг двічі чи тричі змінив напрямок, перетнув струмок і крикнув, не сповільнюючи ходи:
— Куди тепер, государю? До Кер- Паравеля?
— Зупинися, мій друже, — промовив Тиріян. — Дай мені спішитися. — Він зісковзнув
зі спини Єдинорога й повернувся до нього. — Алмазе, — сказав король, — ми вчинили найтяжчий злочин.
— Вони нас змусили, — відповів Алмаз.
— Але напасти на них зненацька, не викликавши попередньо на бій, напасти на беззбройних! Я назавжди зганьблений. — Алмаз похнюпив голову. Йому теж було соромно. — І потім, — продовжував король, — Кінь говорив, що це все робиться за наказом Аслана. І Пацюк сказав те ж саме. Усі запевняють, що Аслан тут. А що, раптом це правда?
— Государю, як же міг Аслан віддати настільки жахливий наказ?
