— З усім моїм бажанням, государю, — промовив Алмаз.
Але Руномудр сказав:
— Государю, навіть у гніві не слід втрачати обачності. Назрівають дивні події. Якщо бунтівники в долині озброєні, то нам трьом з ними не впоратися. Якби ви погодилися зачекати, поки...
— Я не бажаю чекати й долі секунди, — сказав король. — Але поки ми з Алмазом відправимося вперед, скачи щодуху до Кер- Паравеля. Ось тобі розпізнавальний знак — моя каблучка. Візьми два десятки кінних латників і два десятки Псів, що розмовляють, і десяток гномів, вправних у стрілянині з лука, і одного-двох леопардів, і велетня Багатопуда. Веди їх слідом за нами, не зволікаючи.
— З усім моїм бажанням, государю, — промовив Руномудр. Наступної хвилини він уже скакав галопом униз по долині.
Король ішов великими кроками, то стискаючи кулаки, то бурмочучи щось про себе. Алмаз мовчки крокував поруч. Тишу порушували лише брязкіт золотого ланцюга на шиї Єдинорога і розмірена хода чотирьох копит і двох ніг.
Незабаром вони досягли ріки й повернули на зарослу травою дорогу; ліворуч від них була ріка, праворуч — ліс. За деякий час вони вийшли до місця, де земля ставала нерівною, а густий ліс спускався прямо до води. Далі дорога йшла вздовж південного берега. Тут знаходився брід. Вода доходила Тиріяну до пахв, але Алмаз (на своїх чотирьох ногах йому було набагато легше триматися) ішов праворуч від нього, послабляючи силу плину. Тиріян сильною рукою обхопив шию Єдинорога, і обоє щасливо переправилися на протилежний берег. Король усе ще перебував у такому гніві, що не помітив холоду. Але вийшовши на берег, він, звичайно, негайно ж витер свій меч коміром плаща (це було єдине місце, яке залишилося сухим).
Тепер вони простували на захід; ріка запишалася праворуч, Ліхтарне Пустище розстелялося попереду.
Вони пройшли понад милю, коли обоє зненацька зупинилися, водночас вигукнувши. Король — “Що це?”; Алмаз — “Дивіться!”.
— Це пліт, — сказав король Тиріян. Так воно й було. Півдюжини чудових стовбурів, свіжозрубаних й очищених від гілок, були зв’язані в пліт і швидко пливли по ріці. На плоті стояв водяний Пацюк і спритно правив жердиною.
— Гей! Водяний Пацюче! Що це ти робиш? — закричав король.
— Везу до Тархистану колоди на продаж, государю, — сказав Пацюк і чемно підняв вухо, як міг би підняти капелюха, якби, звичайно, капелюх на ньому був.
— До Тархистану?! — загримів Тиріян. — Що ти говориш?! Хто наказав рубати ці дерева?
О цій гіорі року ріка тече дуже швидко, і пліт уже поминув короля й Алмаза. Але Пацюк крикнув через плече:
— Наказ Лева, государю. Самого Аслана, — і він додав ще щось, чого вони вже не змогли розібрати.
Король і Єдиноріг уп’ялися одне в одного. У жодному найнебезпечнішому бою вони б так не злякалися.
