безсумнівно, знаходиться в наших лісах, потім прискакав Олень. Він повідомив, що бачив його на власні очі, здалеку, при місячному сяйві на Ліхтарному Пустищі. Потім прийшов темнолиций бородань, торговець із Тархистану. Тархистанців не цікавить Аслан, але цей чоловік розповідав про його появу, як про щось безсумнівне. І нарешті минулої ночі приходив Борсук — він теж бачив Аслана.
— Справді, государю, — сказав Алмаз.
— Я вірю в це. Якщо по мені цього не видно, то лише тому, що велика радість не дає мені впевнитися остаточно. Це занадто чудово, щоб бути правдою.
— Так, — промовив король. Очі його сяяли, і він майже тремтів від захвату. — Я не смів і мріяти про це.
— Слухайте! — сказав Алмаз, схиляючи голову набік і нашорошуючи вуха.
— Що там? — запитав король.
— Стукіт копит, государю, — відповідав Алмаз. — Скаче кінь. Дуже важкий кінь. Мабуть, Кентавр. А ось і він.
Величезний золотобородий Кентавр стрімко наближався до короля. Людський піт виступив у нього на чолі, кінський піт — по боках. Зупинившись, він схилився в глибокому поклоні.
— Вітаю вас, — сказав він низьким, яку бика, голосом.
— Агов, хлопчику! — крикнув король, обертаючись через плече до дверей мисливського будиночка. — Чашу вина доблесному Кентаврові! Ласкаво просимо, Руномудре. Коли віддихаєшся, ти повідомиш нам свої звістки.
З будиночка вийшов паж з великою, вигадливо вирізаною чашею й підніс її Кентаврові. Той підняв чашу й сказав:
— Я п’ю спершу за Аслана й за істину, государю, потім за вашу величність. — Він одним ковтком випив вино (якого вистачило б на шістьох міцних, чоловіків) і повернув пажу порожню чашу.
— Тепер скажи нам, Руномудре, — промовив король, — чи привіз ти новини про Аслана?
Кентавр насупив брови.
— Государю, — почав він, — вам відомо, як довго живу і як довго вивчаю я зірки, бо ми, кентаври, живемо довше за людей і навіть довше твого племені, Єдинороже. Але жодного разу за ці довгі роки не з’являлися на небесах настільки страшні знаки, як ті, що я бачу щоночі від початку цього року. Зірки нічого не говорять ні про прихід Аслана, ні про світ, ні про радощі. Завдяки моєму мистецтву я знаю, що такого жахливого збігу планет не було багато століть. Я хотів уже відправитися до вашої величності й попередити, що велике зло наближається до Нарнії. Але минулої ночі мене досягла чутка, що до Нарнії прибув Аслан. Государю, не вірте цьому. Цього не може бути. Зірки не брешуть, але брешуть люди й звірі. Якби Аслан насправді прибув до Нарнії, небеса пророчили б це. Якби він справді прибув, найсприятливіші серед зірок зібралися б на його честь. Усі чутки — брехня.
— Брехня! — гарячково вигукнув король.
