— Як що? Пане професоре, адже коли щось дійсно існує, то воно існує постійно, весь
час!
— Справді? — запитав професор, і Пітер не знайшов, що йому відповісти.
— А як же час? — утрутилась Сюзан. — Люсі просто не мала часу десь блукати, навіть якщо там і було щось схоже на те місце, яке вона описала. Люсі вибігла з кімнати майже відразу за нами. Вона затрималась десь на хвилину-дві, не більше, а стверджує, що блукала кілька годин.
— Оце й робить її історію дуже схожою на правду, — мовив професор. — Якщо у цьому домі існують двері, які ведуть в інший світ (а мушу попередити вас, що цей будинок узагалі дуже дивний, і навіть я не все про нього знаю), так от, якщо вона проникла в інший світ, то я не здивувався б, якби інший світ існував ув іншому часовому вимірі. Тому хоч скільки б ви там перебували, це не забере вам анітрішки нашого часу. З іншого боку, я думаю, що дівчинка її віку не змогла б таке вигадати. Якби вона захотіла встругнути щось подібне, то заховалась би і просиділа набагато довше, а потім вийшла і розповіла вам свою історію.
— Отже, пане професоре, — мовив Пітер, — Ви справді припускаєте, що можуть існувати інші світи... де завгодно, навіть отут?
— У цьому немає нічого неймовірного, — відповів професор. Далі зняв окуляри і став їх протирати, бурмочучи собі під ніс:
— Цікаво, і чого їх тільки навчають у тих школах?
— То що ж нам робити? — спитала Сюзан, бо відчула, що тема вичерпана.
— Моя дорога панно, — промовив професор, несподівано звівши на дітей суворий погляд, — є один варіант, який досі чомусь нікому не спав на думку Проте його варто спробувати.
— Що за варіант? — спитала Сюзан.
— Не пхати свого носа в чужі справи, — відказав їй. І на цьому розмова скінчилася. Після бесіди із професором ситуація навколо Люсі трохи розпружилась. Пітер стежив,
аби Едмунд більше не кпив з неї, і ні вона, ні хто інший не згадували у розмовах про шафу Це стало забороненою темою. Здавалося, ніби всі їхні пригоди на тому й скінчились. Але це було не так.
Дім професора (про який навіть господар знав так мало) був дуже старий і такий знаменитий, що люди з усієї Англії приїздили сюди і просили дозволу його оглянути. Він належав до пам'яток, про які згадують у путівниках й оповідають у легендах. До речі, деякі з цих історій були ще дивніші за ту, яку я вам ото розказую.
Коли приїздили нові групи туристів і просили дозволу оглянути будинок, професор завжди йшов їм назустріч. Пані Макреді, економка, показувала їм усе всередині і довкола, розповідала про картини та лицарські обладунки, про рідкісні книги у бібліотеці. Правда, пані Макреді не надто панькалася з дітьми, бо не любила, коли їй заважали провадити екскурсії. Мало не першого ранку, коли вони тільки приїхали сюди, разом з купою інших настанов, Пітер і Сюзан почули:
