— І запам'ятайте, будь ласка: не плутатися мені під ногами, коли я воджу туристів.
— Ага, звичайно, нам так хочеться змарнувати півдня, аби ото тинятися з гурмою якихось роззяв! — відреагував Едмунд.
Пітер, Люсі і Сюзан думали так само. Але саме з цього попередження розпочалися їх нові пригоди.
Якось зранку Пітер з Едмундом роздивлялися обладунки, гадаючи, чи вдалося б їх розібрати, коли в кімнату влетіли дівчатка із криком: «Тікаймо! Сюди йде Макреді, а з нею хмара туристів».
— Швидше! — підхопився Пітер, і всі четверо кинулись до дверей, що були в іншому кінці кімнати. Проте, минувши Зелену залу і добігши до бібліотеки, почули голоси попереду і зрозуміли, що пані Макреді зо своєю групою піднімається не з того боку, не з парадного входу, як вони думали. А тоді — чи то наші втікачі розгубились, чи то пані Макреді справді намагалася їх піймати, чи то в самому будинку ожили якісь чари і гнали їх у Нарнію — хай де б вони опинялись, їм здавалося, що відвідувачі наступають їм на п'яти. Діти гасали з кімнати в кімнату, аж доки Сюзан сказала:
— Та ну їх, цих ґав! Давайте перечекаємо там, де шафа. Хай вони собі пройдуть. Туди точно ніхто не піде.
Але досить їм було вбігти в кімнату, як знову почулися голоси у коридорі, а потому хтось із відвідувачів підійшов до дверей і діти побачили, як опускається клямка.
— Швиденько, — вигукнув Пітер, — більше нема куди! — і рвучко відчинив дверцята шафи.
Вся четвірка миттю опинилася всередині. Втікачі завмерли у темряві, важко переводячи подих. Пітер причинив дверцята, проте не цілком, бо, звісно, пам'ятав, як кожна розумна людина, що в жодному разі не можна закриватися у шафі.
Розділ 6. У лісі
— Хоч би Макреді вже вивела тих туристів, — прошепотіла Сюзан. — У мене така судома!
— Тут смердить нафталіном! — сказав Едмунд.
— Напевно, у всі кишені понапихали проти молі, — промовила Сюзан.
— Щось штрикає мене в спину, — озвався й Пітер.
— Слухай, а тобі не зимно? — поспитала Сюзан.
— А справді, коли ти це сказала, я відчув холод, — відповів Пітер. — Та й вогко з біса. Що тут діється? Я сиджу на чомусь мокрому. І з кожною хвилиною стає ще гірше.
Хлопець ледве звівся на ноги.
— Виходьмо, — сказав Едмунд, — вони вже забралися.
— О-ой! — раптом вигукнула Сюзан. Всі кинулись до неї з питанням, що трапилось.
