Юля ривком сіла на постелі. Покліпала віями, проганяючи залишки страшного сну.
Сонце пробивалося крізь дірки в потертій шторі. Просто перед Юлиним лицем стирчав із розетки фумігатор, і синя ароматична пластинка, яка всю ніч виганяла з кімнати комарів, утратила свій колір, зробилася білястою.
Ні про що не думаючи, Юля простягнула руку й висмикнула хитрий прилад з розетки. Пластмаса була теплою.
На розкладачці, розкинувшись, спав без задніх Алік; простирадло, що вкривало його, майже повністю збилося на підлогу. На білій подушці Юлин син здавався майже арапченям: щоки набули бронзового відтінку, ніс лущився, коротке волосся вигоріло; навіть тепер, у чорно-білому варіанті, Алік дивно схожий був на батька…
Юля перевела погляд.
Стас спав на спині. Лице його було розслабленим і безтурботним; йому нічого не снилось.
Юля підібралася ближче.
Стас теж засмагнув; триденна небритість надавала йому схожості з кіношним розбійником. Від очей розбігались променями ледь помітні світлі зморщечки - катаючись під вітрилом, Стас нехтував темними окулярами…
- Стасику, - покликала Юля беззвучно.
Він усміхнувся вві сні. Значить, усе-таки щось сниться… Чи наснилося щойно, оце тепер?
Наснилось, як він катається на своїй дошці з крильми бабки?
Наснилось, як його хвалять за успіхи Іра й Олексій?
Грошей лишилося зовсім мало… Вистачило б на таксі до вокзалу, а то доведеться зв’язуватися з автобусами, та ще й на спеці, та ще й з усіма речами…
- Юлько… - у півсні пробурмотів Стас.
І пригорнув її до себе.
- Тс… Алько ж тут…
- А як люди живуть усе життя в однокімнатних?
- Тс… Тс…
Його щетина колола, та неболяче.
- Юлько, та він спить… Заспокойся, ну що ти така ляклива, мов заєць…
…А як, справді, як живуть люди все життя в однокімнатних?..
