вибрав години через три. Повернувся задоволений і заклопотаний, у супроводі енергійної тітки-маклерки; маклерка рвалася допомагати, спробувала відібрати в Аліка його рюкзачок, та син відборонив своє право чоловіка тягати важке, і тоді маклерка підхопила поліетиленову сумочку з кухлями, кип’ятильником і залишками дорожньої їжі.
Плелись хвилин п’ятнадцять.
Вузька вуличка серпантином вилася в гору - опівдні сонце затопило її всю, і маленькі тіні під парканами геть-чисто були окуповані потомленими собаками. Поряд була пошта, і зовсім поряд - п’ять хвилин крутого спуску - виявився вхід у парк.
Квартирка, схоже, багато років стояла без господаря. Тим краще, сказала тітка-маклерка. Не стануть набридати хазяї, проситися на кухню борщ зварити, проситись до ванної душ прийняти… Хоча який тут душ. Воду в чайнику грієш - і до лійки; утім, навіщо вам душ, ви начеб на море приїхали?
Та й справді…
Аліку, здається, сподобалось. Він миттю познайомився з сусідськими хлопчаками, і вже за півгодини Юля могла бачити, як її син скочується з крутого схилу на чиємусь самокаті - з підшипниками замість коліс. Плодові дерева, що росли в сусідньому дворі, виявилися семирічному хлопчику по коліно - ось яка крута була вулиця; зовсім поряд - здається, тільки простягни руку - підморгували з гілок абрикоси, сливи, яблука.
Юля відійшла од вікна, постояла над розкритою валізою. Квартирка не подобалась - тут пахло чи то комірчиною, чи то поганим готелем; навіть чиста постіль, видобута з постільної тумби, здалася надто вже чужою.
- Де б ти хотіла повечеряти? - спитав Стас.
Вона не знала. Вона взагалі не хотіла вечеряти. Вона так утомилась - довга дорога, жара, дожидання, - що із задоволенням упала б на ліжко й заплющила очі бодай на годину…
- Влаштуймо святкову вечерю, - сказав Стас. - Знайдемо якийсь пристойний ресторан…
Вона насилу всміхнулася.
Стас був спокійний і певний себе. Він свій обов’язок виконав - містечко за вікнами, квартира - ось вона, і навіть не дуже дорого. Хазяїна ми не побачимо три тижні, каструлі на плиті, чайник електричний, вікна виходять на схід, і, якщо добре висунутись, можна навіть побачити краєчок моря.
- Заморилась?
За вікном кричали хлопчаки. Хтось уже ревів - не Алік, дякувати Богу, не Алік; Юля кинулася до вікна, але Стас утримав її:
- Самі розберуться…
Піймав її за руку. Пригорнув до себе; від Стаса пахло домом. Розкошуючи в цьому запаху, Юля притислась обличчям до твердого, надійного, обтягнутого чистою футболкою плеча. Утома осіла, мов сніговик, підтанувши.
- Поклич малого… Його теж треба перевдягнути…
