- Аліку! - Юлі ніяково було кричати на всю вулицю, тому крик вийшов ні те ні се - не нахабний, та й не делікатний. - Ходімо вечеряти!
Вони знайшли кафе - звичайне, яких багато. Із динаміка лився солодкавий попсовий потік - “люблю-не люблю, любиш-не любиш”; у маленькому фонтані навіщось мокли пластмасові квіти. Юля одразу й назавжди забула, що вони їли і яке вино пили, - через утому вся вечеря здавалась їй змазаною, ніби недбалий відбиток пальця на мутному склі…
Тільки в парку - після вечері вони пішли прогулятись - вона нарешті отямилась. Тільки в парку змогла нарешті зрадіти; на вечірньому небі темніли брили магнолій, лежало під зірками нерухоме озеро, по якому двома привидами линули мовчазні лебеді. У залізній клітці ув’язненим росло нещасне дерево араукарія; ліхтарі не горіли, та страху не було. По темних алеях бродили щасливі, іноді підпилі люди з ліхтариками, і перед кожною компанією повзла по землі біла пляма світла…
У темряві Алік знайшов світлячка. Довго милувався теплим вогником на долоні, міркував, як візьме світлячка з собою, до міста, й покаже в школі дітям; потім, бажаючи роздивитися кузьку ще краще, навів на неї промінь свого ліхтаря - і, на секунду розгубившись, поспішив віднести світлячка у кущі. Ще й руку довго витирав об штани; Юля сміялась. Це ж треба, такий милий вогник у темряві - і така бридка комашка при світлі…
Потім вони повернулися до найманої квартирки, поклали Аліка спати й довго стояли на балконі, слухаючи віддалений шум моря, поклавши голови одне одному на плечі, як коні.
Юля провела пальцем по борозенці ключа - він тут засувався в замок якось дивно, догори дригом - і з третьої спроби відімкнула голі, не оббиті дерматином двері.
Вони відправились на пляж, а захисний крем забули. І згадавши про це, Юля кинулася назад, полишивши Стаса й Аліка повільно спускатись по крутих кам’янистих сходах…
Після свіжого повітря запах маленької квартирки знову прикро вразив її.
Вона знайшла крем - на самому дні валізи, наче навмисне.
На секунду затрималась, щоб глянути на себе в дзеркало. Така прикмета - якщо доводиться повертатись, подивись на своє віддзеркалення, і невдача помине тебе…
Не сподобалася собі. Заклопотане (здається, відпочивати приїхали?) бліде обличчя під козирком дешевої пляжної кепки. Дзеркало в передпокої теж було своєрідне - тьмаве, овальне, у древній латунній рамочці.
Юля осміхнулася над силу. Ото ще, дзеркало їй не подобається… Вони приїхали в найкращий на землі куточок, вони живуть поряд із морем - а їй не подобається дзеркало!
І, з третьої спроби замкнувши двері, вона кинулась наздоганяти Стаса й Аліка, а ті відійшли вже досить далеко, і засапаній Юлі не раз і не два доводилося запитувати в засмаглих перехожих дорогу до міського пляжу…
При вході на пляж сидів, торгуючи трьома лакованими шишками, статечний дідок у білій панамі.
Пляж виявився маленьким, велелюдним, не дуже чистим, усіяним незручною грубою рінню; Алік, кульгаючи, дібрався до води, плюхнувся - і з криком вилетів на берег: одразу ж за лінією прибою сизим фронтом стояли медузи.
