Я подивився старому в очі.
Якби він осміхнувся, граючи бровами, або щось ще сказав - глиняна голова відділилася б від тулуба, не дожидаючись оголошення вироку. Потім - уже за хвилину - мені було гірко й соромно згадувати про напад люті, що охопив мене в цю мить.
Але старий нічого не сказав. Малоймовірно, що він знав, для чого слугує глиняна статуетка, - найпевніше, просто правильно прочитав вираз моїх очей.
Хвилина минула в мовчанні; а потім я опам’ятався. Відірвав погляд від обличчя стариганя, яке набуло тепер уже брудно-лимонного відтінку; подивився на свої руки із затиснутою в них фігуркою. Підкреслено неквапливо - щосили стараючись уникнути метушні - сховав статуетку назад у футляр.
“У практиці цього замовляння був випадок, коли людину покарали на смерть за пролиту каву… Названа вина має достоту відповідати справжній провині, у разі неправдивого звинувачення замовляння рикошетом б’є по каральнику…”
Ще секунда - і глиняний бовван розпався б. І закінчилася б моя влада. На рівному місці. А цей… цей упертюх…
Випадковість?
Пролита кава?
- Ладно, - тихо сказав старий. - Слухайте.
“Ви вроджений маг, і ваш син переважає вас за ступенем. Вітаємо від усього серця! Але якщо ви хочете, щоб ваші стосунки з дитиною складалися нормально, зверніть увагу на наші рекомендації.
Перше. Ніколи не допускайте прямого магічного протистояння! Ви програєте дитині, і для неї і для вас це може мати трагічні наслідки. Ваш батьківський авторитет має триматись на цінностях, що не мають відношення до магії.
Друге. Не заважайте їй гратися, поки ігри її мають невинний характер. Поки вона перетворює сусідських курей на грифонів і павичів - мовчіть, хай бавиться… А як тільки вона захоче перетворити ваш ніс на моркву - відшмагайте її. У стосунках з маленьким магом різка подеколи - незамінний інструмент.
Третє. Навчайте її наук, мистецтв, шляхетних ремесел. Хай буде при ділі з ранку й до вечора. Не заважайте їй знущатися з учителів - ті самі мають підтримувати свій авторитет.
Четверте. Не приховуйте від неї, що її магічний ступінь вищий за ваш. Повідомте їй про це спокійно й просто”.
За півгодини я зупинився перед аптекою на розі й зазирнув у металеве дзеркальце біля входу. Вигляд у мене був ще той: синє око потьмяніло й ніби взялося плівкою, зате жовте горіло ненаситно й хижо. Не доводилося дивуватись, через що це
