У наступну секунду ювелір витріщився на дорожню валізу біля моїх ніг. Певно, зі сну йому здалося, що я переїжджаю до них жити - назовсім.
- Поки що ні, - сказав я, дозволяючи йому підхопити валізу й занести її до передпокою. - Але є одне дуже важливе питання… Скажіть, будь ласка, вашу дружину можна зараз розбудити?..
Сонна ювелірша в очіпку була ніби молодша за свої роки. І симпатичніша.
- Перепрошую, що потурбував, пані Філло… Коли ви востаннє бачили вашу подругу Тиссу Граб?
- Тоді, - була вичерпна відповідь. - Ну, тоді… Перед тим. Коли ходили за покупками…
- Тобто в день вашого зникнення?
- Так…
- Ви не намагалися розшукати її потім?
- Намагалася… та…
Ювелір нервово провів долонею по залишках волосся:
- Пане Хорте зі Таборе… Пізня пора, і…
- Хіба не ви просили мене знайти злочинця? Хіба не заявилися для цього до мене в готель - о ще пізнішій, прошу завважити, порі?
Він почервонів. Навіть лисина стала яскраво-червоною:
- Пане зі Таборе… Філлі пора спати. Якщо хочете, я відповім на всі ваші питання… Ви не заперечуєте?
Я подумав. Перевів погляд із чоловіка на дружину й назад:
- Ні, пане Ягоре… не заперечую. На добраніч, пані Філло, ще раз перепрошую…
Вона пішла. Ювелір облизнув тонкі губи:
- Я підозрював цю Тиссу. Вона мені не подобалася. Щонайперше я кинувся розшукувати її, адже Філла пішла з нею й не повернулася! Я довідувався, але вона як у воду пішла. Я…
- Її бачили після зникнення вашої дружини? - перебив я.
- Так, - сказав ювелір крізь зуби. - Вона повернулася до себе додому, до кімнати, яку вона наймала…
- На вулиці Стовпників, - докинув я. Ювелір глянув на мене без подиву:
- А-а-а, ви все-таки туди ходили… Вона повернулася, розплатилася, зібрала речі й з’їхала. Я звертався до начальника
