Другого дня вони познайомилися з Олексієм, Іриним чоловіком. Це був молодявий, маленький - заввишки такий, як Юля, - верткий чоловічок. Він довго тиснув руку Юлиному чоловіку - з Іриної розповіді виходило, ніби Стас захистив її честь мало не на дуелі.
Пансіонат справив на Юлю велике враження. Наймана квартира на цьому тлі здалася ще незатишнішою; пансіонатний пляж був майже порожній, і в кінці його, на маленькому пірсі, влаштувалися серфінгісти.
Алік сидів навпочіпки й зачаровано витріщався на прозоре вітрило у вигляді бабчиного крила, на мокру дошку з кілем, подеколи обережно, з побожністю, торкав святиню кінчиками пальців. Сивий і засмаглий, як на негативній плівці, інструктор щось пояснював - Стас кивав; на світло показався гаманець із грішми, і Юля здивувалася, побачивши, що чоловік уже розраховується.
За півгодини Стас прийшов на пірс у самих тільки плавках - і чужих кедах на грубу шкарпетку; спритно заліз на дошку, заново вислухав інструкції - і враз повалився у воду, яка в той день була не тепліша за п’ятнадцять градусів. Юля злякалася, побачивши його вирячені очі, - та вже в наступну секунду Стас опанував себе і під зливою напучувань, що летіли з пірса, став видиратися на мокре слизьке суденце…
У той день вони простовбичили на пірсі до темряви. Мешканці пансіонату пообідали й повечеряли, Юля з сином закусили біляшами, купленими в рознощиків, а Стас і зовсім нічого не їв - одиноке вітрило виднілося вже біля дальнього причалу, координацію й хватку Юлиного чоловіка багаторазово оцінила юрба, особливо Іра та Олексій. Алік нарешті знайшов собі хлопця для забав, і тільки Юля відволіклася, як якась бабця вже бігла зі скаргою - в неї влучили каменем… “А якби по голові?!”
Стаса витягнули на берег тільки зусиллями інструктора, якому все набридло і треба було замикати сарай. Дорогою додому Юлин чоловік здавався цілковито щасливим. Похмурий Алік теж розвеселився - тато жартував із ним і грав у доганялки, на веселу ворушню батька та сина обертались перехожі, а Юля йшла позаду й думала, що проминулий день був нічогенький, що ходити до пансіонату краще, ніж товктися на міському пляжі, і що добре б з’їсти чого-небудь гаряченького…
По товстому жилавому стовбуру стрибала, розважаючись, білка. То пірнала в сутінки, то показувалася знов; Алік спробував її нагодувати - марно.
Лебеді спали просто посеред ставу - сховавши під крило голови, склавши петлею пухнасті шиї, повільно дрейфуючи вслід за ледве відчутною течією.
(кінець цитати)
Другого дня вранці в готелі “Північна Столиця”, великому й шумному готелі навпроти ринку, з’явився новий постоялець - товстий заможний землевласник, який вписав у готельну книжку нікому не відоме ім’я й незрозумілу мету поїздки - “розважальна подорож”. Таких, хто потребував розваг, багато було в “Столиці” - я гадав, що на товстуна не звернуть уваги.
Так воно спочатку й було.
Замкнувшись у номері, я скинув разом личину (проклятий тягар!), чоботи й плащ. Не роздягаючись, повалився на ліжко поверх вигадливо вигаптуваного укривала; номер коштував у півтора раза дорожче, ніж мої апартаменти в “Ховрахові”, зате тепер я міг сподіватися на певну анонімність. На певну, тому що жодного великого мага моя личина не
