обдурить.
Добре, що на світі не так багато справді великих магів.
Я лежав, закинувши руки за голову, і дивився, як ворушаться пальці моїх ніг під нитяними панчохами. Безсонна ніч давалася взнаки - думки текли рівненько, дисципліновано, жодна не наважувалася піднестися над іншими, піднятися до рівня шляхетного безумства й набути таким чином статусу Ідеї…
Пролежавши години півтори, я піднявся, умився холодною водою з глека, поміняв сорочку, натягнув личину охочого до розваг товстуна й відправився до міського префекта.
Спершу - в подобі гладія - я прогулявся по центру; потім, знайшовши цілком пристойний дощаний відходок на задвір’ї якоїсь контори, скинув личину й попрямував до префектури. Мене перепровадили до приймальні, де довелося понудьгувати хвилин з п’ятнадцять; б’юсь об заклад, весь цей час префект спостерігав за мною через дірочку в гобелені й намагався довідатися - хто такий, який магічний ступінь, чим славиться? І, певно, інформатори в префекта працювали добре, бо, зустрічаючи мене, усміхаючись і пропонуючи крісло, префект уже прекрасно знав про Заклинання Кари, щасливим власником якого нещодавно зробився його гість.
- Е-е-е, пане Хорте зі Таборе, чи не хочете вина, вершків, тістечок?
Префект був двометровим здорованем із широкими, наче в коваля, плечима. Коли він опускав запалені, трохи припухлі повіки, обличчя його здавалося втомленим і добрим; очі префекта залишалися схованими майже весь час, і тільки двічі чи тричі він поглянув на мене впритул. Ні, хазяїн кабінету не був магом, але під цим поглядом я підібрався, ніби тхір, що відчув пастку.
- Дякую, пане префекте. Я нещодавно поснідав… І тим більше мені не хотілося б забирати даремно ваш час.
Префект кивнув; очі його майже зовсім заплющилися, і тільки ледве вловний блиск між припухлими повіками давав мені зрозуміти, що розслаблятись не варто.
Я продовжував:
- Певно, раніше ви не чули про мене, пане префекте. Я вроджений маг поза ступенем, я досить заможний, щоб не обтяжувати себе службою… Однак зовсім недавно мій друг, барон, чиє ім’я вам нічого не скаже, попрохав мене про допомогу в приватному розслідуванні. А я, в свою чергу, звертаюся за сприянням до вас. Ви знаєте, що в місті зникають люди?
Пухлі повіки на мить скинулися - очі префекта, два латунні ґудзики, гостро вп’ялися мені в обличчя.
Одна мить - і повіки спустилися знов. Велика довгопала рука піднялась, щоб задумливо потерти скроню:
- Одразу уточнімо, пане вроджений магу… Кого ви представляєте в цьому кабінеті?
- Себе, - сказав я без роздумів. - Себе, Хорта зі Табора, власника заклинання Кари, яке змушує мене до провадження певного розслідування.
