На скронях префекта виступили крапельки поту. Він знав, що я не покараю - але мало, вочевидь, приємного - дивитись отак в обличчя лютій смерті…
Скоряючись його жесту, арбалетник і маг забрались назад за портьєру - з полегкістю, від гріха якнайдалі. Я почекав іще трохи - і, усміхнувшись, забрав руку з голови муляжу. І демонстративно прикрив себе замовлянням “проти заліза”.
- Ви усвідомлюєте, що це шантаж? - спитав префект ледь чутно. Лице його лишалося сірим, зате латунні очі показалися з-під повік у всьому своєму тьмавому проникливому блиску.
- Усвідомлюю, - сказав я зітхаючи.
- Ви не маєте рації, пане вроджений магу, - припухлі повіки опустилися знову. - Бо ваша одноразова влада закінчиться - щонайбільше за півроку. Я багато бачив таких… хто втратив голову від самого передчуття Кари. І я знаю, чим ця омана закінчується… Печально закінчується. Соромно, брудно закінчується… Ви маг поза ступенем. Ви всього лише маг поза ступенем. Невже ви думаєте, що префектура Північної Столиці подарує вам сьогоднішній… демарш?
- Та в совиному лайні я бачив префектуру Північної Столиці і вас особисто, пане префекте, - сказав я щиро.
Портьєра ворухнулась.
Під опущеними повіками пана префекта мигнула холодна, вкрай гостра іскра.
В архіві повнісінько було темних закамарків, де могли ховатися не тільки пацюки.
Маг, приставлений до мене за шпигуна, був без личини; я згадав, що мимохідь бачив його в клубі. Який занепад - маг першого ступеня, що служить у міській префектурі! Але ж відриває щомісяця немалу частину платні, сплачує членські внески й сподівається коли-небудь виграти Заклинання Кари!
Молодий і кремезний архіваріус видав мені важкий дерев’яний ящик, ущерть заповнений паперами; усівшись на триногому дзиґлику, я задув свічку - щоб не спокушати арбалетників, метальників ножів та інших ініціативних добродіїв, яких, можливо, послав до мене префект. Не держати ж мені руку на глиняній потворі весь час; маг-шпигун стояв не ховаючись за три кроки від мене. Проглядаючи з такою бідою добуті папери, я старався не спускати його з ока.
Одразу ж з’ясувалося, що в місті не тихо. У місті грабували, різали, підпалювали, крали; побачені нічним зором, папери здавалися червонястими, а чорнило - бурим. Папери лежали поодинці - “убив-схопили-стратили”, - і стосами, причому стоси втримувалися разом мідними дужками. Виходило так, що весь минулий рік пан префект працював не покладаючи рук, і міська префектура розкрила не знати скільки злочинів…
Я залишив виданий мені ящик із паперами і, досі в темряві, пішов уздовж стелажа. Маг-шпигун ішов слідом за мною, мов тінь, що трохи відстала від хазяїна; минуло понад годину, перш ніж я знайшов, що шукав.
Свідчення про нерозкриті викрадення.
