паслися корови і буйволи. Хлопчаки, які стере-
гли отару, помітивши Мауглі, розбіглися з кри-
ком, а бездомні жовті пси, що їх до біса було у
селах, заґвалтували. Мауглі подався до околи-
ці, бо був голодний, і побачив великий пліт із
тернових гілок, що ним на ніч селяни затуляю-
ться від Джунглів.
— Гм! — сказав Мауглі (він не вперше бачив
такі загороди під час своїх нічних мандрів).—
53
Значить, люди і тут бояться гостей із Джунглів!
Він сів біля воріт, і як тільки за ворота вийшов
чоловік, звівся на ноги і показав пальцем у рот,
мовляв, хоче їсти. Чоловік зиркнув на нього і
побіг сільською вулицею — до жерця. Жрець —
високий і товстий, у білім одязі, із червоною і
жовтою позначкою на лобі, наблизився до
воріт. За ним чимчикувало щось із сотню ме-
шканців села. Вони галасували, теревенили,
показували на Мауглі пальцями.
«Які дивні ці люди! — подумав Мауглі.— Ті-
льки сірі мавпи могли б так поводитися!» Відки-
нувши назад своє довге волосся, він пильно
вдивлявся в натовп.
— Чого тут лякатися? — сказав жрець.— Ось,
