Мати! — гукнув їй Мауглі.— Та я дотримав сло-
ва і повернувся зі шкурою Шер-Хана.
Мати Вовчиця поважно вийшла з печери із
своїми вовченятами, і очі її радісно спалахнули,
коли вона побачила шкуру Шер-Хана.
— Того дня, коли він нахабно сунув носа в
наше лігво, я попередила, що він невдовзі сам
стане здобиччю. Так і сталося, Жабеня. Ти все
зробив як слід.
— Добре зробив, Маленький Брате,— почувся
оксамитовий низький голос.— Ми сумували за
тобою.— Багіра підбігла і потерлася об босі
ноги Мауглі.
Вони всі подалися на Скелю Ради, і на тім
пласкім камені, де звичайно сидів Акела, Мауглі
розіслав величезну тигрову шкуру, прикріпи-
вши її бамбуковими пакільцями. Акела влігся на
шкуру, почав, як колись, скликати вовків на
Раду:
— Сюди, сюди-и, о вовки!
Відтоді, як змістили Акелу, Зграя лишилася
без ватажка, і вовки полювали і чубилися на
власний розсуд. Проте за звичкою прибігли на
поклик. Так, це вже була не та Зграя: хтось
шкутильгав (слід від пастки), а хтось ледве ча-
