сліди копит на берегах здавалися вилитими з
чавуну; соковиті в'юнкі стебла плюща засохли і
осипалися, мох на скелях зник, і вони стали та-
кими ж оголеними і розпеченими, як і сині
валуни у безводному руслі.
74
Птахи і мавпи рано цього року подалися на
північ: вони розуміли, що їм загрожує лихо, а
олені й дикі свині у відчаї пробиралися на ви-
палені сонцем поля біля селищ, і деякі з них
вмирали на очах у ледве живих людей. Яструб
Чіль залишився в Джунглях і розжирів — їжі
йому не бракувало. Знеможеним звірам він роз-
повідав, що сонце випалило Джунглі на багато
миль довкола.
Мауглі досі ще не знав справжнього голоду:
він вишукував в ущелинах кількарічної давності
дикий мед, чорний, як терен, а зверху весь за-
цукрований, ще він полював на жучків, що
жили під корою, їв личинки ос. Багіра ходила
голодною, бо який наїдок із того, що вона
впольовувала,— шкіра та кістки! Але найгірше
було те, що не вистачало води, а мешканці
Джунглів звикли пити хоч рідко, але досхочу.
А спека все не спадала, і зрештою висохли всі
