вся за смерть мого Натху. Тікай, бо вони вб'ють
тебе!
— Вернися, дурна жінко! — волала юрба.—
Вернися, бо ми закидаємо тебе камінням!
Мауглі засміявся коротким, злим сміхом —
камінь розсік йому губу.
— Біжи, Мессуа, я помстився за твого сина, а
все інше — дурні вигадки. Я не чаклун. Проща-
вай, біжи мерщій, бо я зараз напущу на них
отару. Гей, Акело, заганяй буйволів у ворота!
Буйволи вихором влетіли в ворота, роз-
метавши юрбу людей на всі боки.
— Ану, полічіть, чи не вкрав я у вас якогось?
— презирливо гукнув Мауглі.— Більше я не
буду вам їх пасти. Прощавайте, люди, і скажіть
спасибі цій жінці, що я не напустив на вас
вовків, вони б дали вам чосу!
Дурне збіговисько швидко лишилося позаду.
А над ним було зоряне небо, і він почувався
70
вільним і щасливим.
Місяць уже зійшов над лісом, коли Мауглі в
супроводі двох вовків наблизився до лігва
Матері Вовчиці.
— Вони прогнали мене з Людської Зграї,
