Вовки бігали сюди-туди, кусаючи буйволів за
ноги. Мауглі зумів повернути Раму, і решта
тварин побрела за ним до боліт.
Шер-Хана не треба було більше топтати: він
був мертвий, і коршаки вже кружляли над ним.
— Собаці собача смерть! — сказав Мауглі,
66
намацуючи ніж, який завжди носив у піхвах, що
висіли на шиї.— Він був боягузом і не зважився
б на бій. Так, ця шкура добре прикрасить Ске-
лю Ради. Тож швидше треба братися до роботи.
Хлоп'яті, котрий виріс серед людей, і на
думку не спало б самому білувати десятифу-
тового тигра, але Мауглі знав, як це робиться.
Отож він краяв шкуру ножем, а коли потрібна
була допомога (бо це таки діло було нелегке),
він просив вовків потягти шкуру.
Раптом чиясь рука лягла на плече Мауглі. То
був Балдео з англійським мушкетом. Зачувши
гвалт сільських хлопчаків, він поквапився, щоб
дати добрячого прочухана Мауглі за те, що той
розгубив отару. Вовки шаснули в кущі, побачи-
вши людину.
— А що це тут коїться? — сердито спитав
Балдео.— Е-е, та ж це той кульгавий тигр, за
голову якого призначили сто рупій! Ану, віді-
