ли, і буйволи одне за одним пірнули в яр, мов
човни в річкові пороги. Пісок і каміння так і
полетіли з-під їхніх копит.
Живу лавину вже ніщо не могло спинити: по-
тік чорних запінених морд, грізних рогів, ви-
балушених очей котився низів'ям, як валуни в
повінь із гір,— буйволи вже почули тигра і го-
тові були знищити його. Шер-Хан, почувши
тупіт їхніх копит, скочив на ноги і побіг униз
яром у пошуках виходу. Ненаситне його
черево, роздуте від їжі й питва, волочилося по
землі, а він усе петляв, уникаючи бійки, бо то
була вірна смерть. Ревіння буйволів з одного кі-
нця яру і буйволиць з другого злилося в суці-
65
льне. Обидві череди скажено мчали назустріч
одна одній, а поміж ними був тигр. Це був для
нього кінець.
Рама спіткнувся, наступив на щось м'яке і
разом з іншими биками врізався в другу поло-
вину отари. Тупіт, форкання, ревисько... Потік
винесло на рівнину.
— Гей, Акело, розганяй їх, а то вони по-
прохромлюютьоднеодного!Нужбо,
заспокойтеся, все позаду.
