ся,— подумав він удоволено,— вже долетіла чу-
тка, що я вполював тигра».
Раптом град із каміння посипався на нього.
— Відьмак! Перевертень! Вовчий вишкребок!
Геть звідси! Бо зараз жрець тебе знову вовком
зробить! Стріляй, Балдео, стріляй!
Голосно ляснув постріл, і почулося ревіння
зраненого буйвола.
Та він уміє замовляти кулі! — сахнулися
люди.— Це ж твій буйвол, Балдео!
— Що це з ними трапилося? — розгублено
спитав Мауглі, коли град каміння став густішим.
— А вони схожі на Зграю, ці твої брати,—
69
сказав Акела, спокійно всідаючись на землю.—
Здається, вони збираються прогнати тебе.
— Вовк! Вовчий виплодок! Геть звідси! —
волав жрець, розмахуючи гілкою священного
дерева.
— Минулого разу мене прогнали за те, що я
людина, а нині женуть за те, що я вовк. Ходімо,
Акело!
Тільки одна жінка побігла за ним навздогін —
це була Мессуа.
— О синку, синочку мій! Вони кричать, що ти
чаклун, але я не вірю їм! Я знаю, що ти помсти-
