штативах якісь пробірки з написами. Ще стояла там спиртівка, на ній грілась колба, а в колбі вирували різнобарвні димки. У пробірках теж були димки: смарагдові, блакитні, рожеві, бузкові — словом, усіх кольорів! Од цього, напевне, й світилося так у кімнаті. Кожна пробірка закоркована. Дідуган раз по раз уставав, підходив до шафи й діставав звідти нові пробірки.
А коли він шарпав дверцята шафи, я побачив — на них написано: «ДИТЯЧІ СНИ»!
— А тобі, часом, не привиділось? — тремтячим голосом поспитала Наталка. — Хіба таке може бути?
— Не привиділось! — заперечив Ігор. — А може бути чи ні — міркуй сама. Можуть діти літати? Наче ні. А ми — літаємо. Можуть коти розмовляти? Теж ні. А Корнелій розмовляв! Як бачиш, буває все!
— Добре! — перебив його Борька. — Розказуй далі.
— А ти не перебивай! — огризнувся Ігор. — Я ще не все розказав. Найдивніше те, що дідуган, діставши пробірку, відкорковував її, устромляв у неї носа й тягнув із неї димок. І при цьому... при цьому він більшав! Просто на очах!
— Та ну! — вигукнув я.
— Слово честі! — вдарив себе в груди Ігор. — Справді — більшав! Отак винюхав сім пробірок і роздувся майже на всю кімнату.
— Ото я й бачив, як його лисина піднімається чи не до стелі! — збагнув нарешті Борька причину такої дивовижі.
— А потім... — продовжив Ігор. — Потім дід сім разів чхнув і став таким, як і раніше. Тобто з кожним чханням він меншав!
— А ти не помітив, що написано на пробірках? — поцікавився я.
— Я старався, — відказав Ігор, — але там такі маленькі літери.
— От що, хлопці, — втрутилась у розмову Наталка. — Надто вже багато дивного! Треба це з'ясувати.
— Звісно, треба, — кивнув Ігор. — Це й без тебе ясно. Скажи краще, як це зробити.
— Я знаю! — вигукнув я.
— Ну, давай! — притихли всі.
— Треба його кудись виманити з кімнати, а хтось нехай залізе у вікно й усе роздивиться.
— Уже на щось схоже! — зрадів Ігор. — Але робити це слід удень — так менше підозри!.. Нехай Борис забалакає діда, а ми з тобою, Толику, й поглянемо. Згода?
— Згода! — відгукнувся я.
— А Наталка, — продовжив Ігор, — хвилин десять нехай десь погуляє, а потім приєднається до Бориса. Раптом йому
