І що ви думаєте! Він таки поплив!
Коли всі третьокласники перевдяглися в купальні костюми і вчитель фізкультури дав команду: «У воду!» — Сергій Кудлик чи не найпершим стрибнув у басейн. Він відразу ж зашепотів: «Гей, працюйте, ноги й руки! Я пливу, неначе щука!» — і сміливо відштовхнувся ногами від дна.
— Молодчина! — поплескав його по мокрій спині вчитель, коли Сергій, натомлений, але вкрай щасливий — він проплив аж десять метрів! — вибрався з води. — Коли так і далі піде, я й п'ятірки не пошкодую!
Всі однокласники теж поздоровляли Сергія, ляскали кого по спині, яка аж червоною зробилася, та казали, що тепер для нього й океан не страшний!
— Ну, олімпієць, — підійшов до нього Олег, — бачиш, допоміг-таки Дімин віршик! От жаль лише, що Птурська не бачила.
Олегові слова знов нагадали Сергієві, що Діма й досі не повернув Птурську додому, і Кудлик заходився швиденько перевдягатися.
— Я помчав додому, — кинув уже вдягнений Сергій Олегові. Він летів, мов на крилах, — так не терпілося йому поділитися радістю з бабусею.
— Я вмію плавати! — крикнув він відразу на весь будинок, тільки-но бабуся відкрила двері.
— Нарешті! — сплеснула в долоні щаслива бабуся, — Ну, заходь швиденько, порадуй Діму.
— Я вже чув, — вийшов назустріч дідок. — От бачиш, головне — повірити в себе й нічого не боятися!
— Але ж коли б не ваші слова... — почав був Сергій, та Діма перебив його:
— До чого тут слова! Їх я просто вигадав, бо справжні чарівні слова забув.
— Як — вигадали?! — ошелешено глянув на нього Сергій. — Виходить, цей віршик — не чарівний? А коли б я потонув?!
— Ну, перелякався! — засміялася бабуся. — Ти не міг потонути, бо дуже хотів навчитися плавати.
— Не розумію, — закліпав очима Сергій.
— Згодом зрозумієш, — обняла його бабуся. — А зараз мий руки та їстимемо.
Вже за обідом Сергій звернувся до дідка:
— А чому ви досі не повернули назад Вітку? Ви ж обіцяли...
— Склероз! — ляснув себе Діма по лобі. — Забув начисто. Ну, нічого, зараз доїм і поверну.
Вони хутко дообідали й перейшли в Сергієву кімнату.
— Так, так, так, — заходив із кутка в куток Діма, заклавши ручки за спину. — Як же там говориться в таких випадках? —
