«Чи не сплю я?» — подумала Вітка й ущипнула себе за руку. Їй аж запекло, й вона зрозуміла, що не спить!
«Спитаю у міліціонера, що це за проспект!» — вирішила Птурська й побігла до переходу. Та тільки вона ступила на білі смуги, намальовані по асфальту, як пролунав міліцейський свисток. Вітка озирнулася — кому це він? — але побачила, що люди, як і раніше, перебігають через дорогу де завгодно, а міліціонер махав рукою їй: іди, мовляв, сюди.
Вона підійшла до постового й відразу напосілася на нього:
— Не маєте права! Я переходом ішла! Он їх краще ловіть! — І показала на інших перехожих.
— Ен юімузор! — відповів міліціонер і додав: — Мав — фартш!
Вітка аж присіла на місці! На якій мові він говорить? Невже вона опинилася в якійсь іноземній країні?!
— Ун, ешдивш! — невдоволено мовив постовий і поліз у свою планшетку.
І раптом Вітка догадалася: та він же говорить слова навпаки! Вона сама колись так грала, тому й здогадалася досить швидко.
І Птурська знову все повторила постовому, але вже говорила так, як і він... А щоб вам далі було легше слідкувати за розмовами у країні Навпакинії, я буду переписувати їхні слова правильно...
— Я нічого не порушувала, — пояснила Вікторія. — Я йшла через перехід!
— Хе, — зрозумів її тепер постовий, — оце й є порушення! Вам — штраф!
Він витяг із планшетки плитку шоколаду й простяг здивованій Вітці.
— Що це? — не зрозуміла вона.
— Штраф!
— Як — штраф?
— Ви повинні тут же, на місці, з'їсти цей шоколад!
— Нічого не розумію.., — прошепотіла вражена Птурська, але вхопила шоколад і вп'ялася в нього зубами.
Та тільки вона відкусила перший шматок, як обличчя їй скривилося, а з очей потекли сльози. Шоколад був гіркий, наче справжній перець, а то й гіркіший!
Вітка, хапаючи ротом повітря, змахнула сльози й заторохтіла:
— Це зовсім не шоколад! Ви, мабуть, помилилися!
— Шоколад! — кивнув головою постовий. — І ти мусиш його зараз же з'їсти, а то ще оштрафую! — І він видобув із
