Хроніки Нарнії. Небіж чаклуна (Книга 1)

-  Це був паскудний вчинок, - зронила Поллі. - Чим він перед нею завинив?

-  Еей! А це що за чорт? - нашорошився Діґорі. Він пильно вдивлявся у щось за кілька ярдів попереду.

-г Агов, Поллі, - гукнув хлопець. - Ходи-но глянь.

Дядечко Ендрю підійшов разом із Поллі. Не те, щоб йому хотілося дивитися на якісь там дурнички, але це була добра нагода наблизитися до дітей та, можливо, єдиний шанс поцупити персня. Проте, коли він побачив, що саме так захопило Діґорі, то, вочевидь, зацікавився. Це була крихітна, але досконала модель вуличного ліхтаря, заввишки фути в три, котра, однак, неухильно росла та ширшала, доки її розглядали, росла достоту як дерева та кугці.

-  Він живий також... тобто, він світить, - ошелешено сказав Діґорі.

Так воно й було, хоча, звісно, сонячне сяйво було засліпливим, і тендітний вогник годі було розгледіти, якщо на ліхтар не падала тінь.

-  Вражаюче, воістину вражаюче, - промимрив дядько Ендрю. - Про таку Магію я і мріяти не міг. Нас укинуло до світу, де все оживає та росте, навіть вуличний ліхтар. От цікаво лишень, з якого-такого сім’я він вибився?

-  Хіба не зрозуміло? - здивувався Діґорі. - Тут упав сталевий дрючок; той, що вона виламала з ліхтаря ще вдома. Він устряв у землю, і тепер тут сходить молоденький ліхтарик (ліхтарик, до речі, вже був не такий і молоденький; на цю мить він став заввишки за Діґорі).

-  Точно! Це неймовірно, неймовірно, - вигукнув дядечко. - Хо-хо! Вони всі брали мене на глузи через Магію! Моя дурепа сестричка впевнена, що я не сповна розуму. Що б вони тепер сказали, га? Я відкрив світ, у якому все так і вибухає життям та розвоєм. Колумб, ще чого, куди тепер тому Колумбу! Чого вартує Америка поруч із цим? Економічні потужності цього краю невичерпні. Притягни сюди дрібку старої сталевої стружки, посій, і зійдуть новенькі, мов із конвеєра, паротяги, лінкори, та що завгодно, врешгі-решг! Мені це нічого не коштуватиме, а я ж зможу продавати все це добро в Англії за загальною ціною. Я стану мільйонером. А клімат! Я вже зараз ніби на десятки років помолодшав. Тут можна збудувати оздоровчий курорт. Гарний санаторій може приносити більш як двадцять тисяч на рік. Звісно, кількох людей доведеться втаємничити. Найперше - треба застрелити оту тварюку.

-  Ви достоту як Відьма, - розлютилася Поллі. - Вам тільки дай що-небудь звести зі світу.

-  І для мене самого щось та й знайдеться, - продовжував дядько Ендрю, оповитий безхмарними мріями. - Хто знає, скільки я проживу, якщо візьму й оселюся прямо тут. А це ж важливе питання, коли тобі вже стукнуло шістдесят. Не здивуюся, якщо я не постарію ані

на день у цьому казковому місці. Неймовірно! Країна вічної молодості!

-  О! - скрикнув Діґорі. - Країна молодості? Ви певні, що це вона? ⁴

Ясна річ, він згадав слова тітки про мо- лодильні яблука, й надія знову ворухнулася в його серці.

-  Дядьку Ендрю, - сказав хлопець, - як думаєте, чи не може тут бути якоїсь дивини, котра б зцілила б маму?

-  Ти про що? - неуважно відгукнувся дядько. - Це ж тобі не аптека. Отож, як я казав...